Найпізніше до архаровців приєднався Максим. Його на початку другого курсу перевели із заочного відділення. Новий колектив – це новий колектив, тут діють свої закони і традиції, тому на перших порах Максу прийшлося важко. Він був хлопець культурний, спокійний, хоча мешкав у бандитському районі Львова Левандівці. Велике здивування викликали у нього нові одногрупники: Додік, що не розлучався з “босом”, і якого завжди важко було зрозуміти, схиблений на програмуванні Юзик, Вова, гуморист і сатирик. А поведінка Васі взагалі не вписувалась у його правильні норми.
   Часто від Васі можна було почути триповерхову лайку або непристойні жарти, випити любив, з усього прикалувався, зневажаючи загальноприйняті правила сучасного світу. А що вже до дівчат ласий був! Макс учився на заочному, люди там були всякі, в основному одружені і з пристойними посадами, тому бачити, як Вася на перерві посеред університетського коридору дівчат затискає, було дивиною. Макс вперше і востаннє вирішив проявити лицарство. Щоб захистити одну з одногрупниць, яка хоч і втікала, коли наближався Вася, але при цьому грайливо хихотіла, бо такі ігрища їй подобались, він втрутився у це “неподобство”. Враз відштовхнув Васю і  з маскою серйозності на лиці почав пояснювати, що дівчат чіпати не слід. Коли ж той, ігноруючи Макса, знову почав поглядом шукати красунь, штовханка продовжилася. Оце повчальне: “Вася, заспокойся” мешканця Кульпарківської дуже збісило, він у пориві люті розвернувся і хуком справа дав Максу по шиї. Щоб ударити вище, Вася не тягнувся, велика різниця у зрості давалася взнаки. Макс хоч і  був худий, та висота його була порядною.
   Наш “левандівський” зовсім не сподівався такого розвитку подій. Всередині злість аж клекотала, а руки і ноги чомусь налилися незрозумілим холодом. Інстинкти підказували, що треба боротись, завдати удару у відповідь, але Макс собі не уявляв, як це зробити. Він уже нічого не бачив довкола себе окрім розлюченого Васі, і відчував, як б’є у виски його ядерна лайка. Макса хоч і переповнювали емоції, проте зовні він видавався непорушним. А Васю це ще більше заводило. Макс десь на підсвідомому рівні розумів, що у того зараз всі слова вичерпаються, і продовжиться розмова кулаків. Якщо ж він зійде “дауну” з дороги, то це обіллє його ганьбою боягуза і спричинить з боку архаровців значно гірші ніж над Юзиком підколювання до самого випускного.
   Була-не-була. І Макс схопив Васю за вухо. Ще розмах руки. У Макса всередині все похололо. Він прийшов до тями лише, коли помітив, як архаровці відтягнули Васю, так і не давши його другому удару потрапити в ціль.
  Тепер Макс зрозумів, що такі його благородні поривання нічого не принесуть, тому вирішив триматися від Васі подалі, тому й пересів зі свого звичного місця позаду Васі на останню парту, залишивши перед собою кілька повністю вільних столів.
   Його відособленість кидалася у вічі. Цілу пару Вася, змінивши гнів на веселість, сидів півобертом і спостерігав за Максом, поведінка якого поступово входила у звичне русло. Макс зробив серйозне лице, випрямив спину і уважно слухав зміст лекції. Синхронно він відривався на фізпаузу, вертів головою у різні сторони, розминав кисті рук, змикаючи їх позаду себе, робив повороти тулуба вліво-вправо. І знову маска співучасті у парі. Його суворе лице ніщо не могло зворушити. Дарма, що Вася корчив рожі і посилав йому саркастичні зауваження.
   Далі повторювалась зарядка зі строгою періодичністю. Тоді Макс дозволяв собі десь почесатися. Величним жестом він закидав руку за шию і щось скробав у області хребта. Його ритуальний підхід до відсиджування пари архаровці назвали медитаціями, а самому Максу дали кличку Гуру. Коли він заходив до аудиторії, друзі зводили вгору руки і поклонялися, кажучи: “О, наш повелителю! О, великий Гуру!” На обличчі у Макса з’являлась все та ж маска серйозності і незворушності. “Це не смішно. Над дураками не сміються”, - відповідав він їм.
   Носив із собою Макс цілу сумку товстезних бутербродів, які поїдав перед заняттями. Всіх дивувало, як така сухоребра людина може стільки поглинути. Спостерігаючи з іронією за трапезою Макса на перерві, поет Додік склав на ходу вірша:

Студент Максим – великий гуру,
Коли у нього не встає,
Він бутерброди жре із дуру,
Та це нічого не дає.
   Гуру не звертав уваги на такі підколювання, зі студентами спілкувався мало. Після пар за звичкою заправить штанини своїх, як назвали архаровці, “сексуальних” спортивних штанів у шкарпетки і мчить метровими кроками додому. В такому ж вигляді він приходив зранку на пари. Коли комусь із хлопців випадала щаслива нагода поспілкуватися з Максом, він, боячись, що співрозмовник пропустить повз вуха його слова, впритул нахилявся до обличчя. Така поведінка непокоїла архаровців, бо це радше нагадувало потяг до поцілунку. Вони запідозрили Макса в неприродній орієнтації. Однак Васі швидко вдалося його відучити від неприємної звички. Коли в аудиторії збиралося якнайбільше студентів, і десь на горизонті з’являвся Макс, Вася, прикриваючи сумкою зад, кричав: “Атас, Гуру!” У студентів це викликало сміх, а Максу було неприємно, і він підсвідомо починав виправляти основи своєї поведінки.
   Приколи архаровців не пропали марно. Десь через рік Гуру почав суттєво мінятися. Він не тільки перестав при розмові нахилятися до обличчя, але й штани у шкарпетки не заправляв. У нього прокинулося глибоко заховане почуття гумору. На підколювання друзів відповідав жартами, став відкритішим до спілкування. Зникли недовіра і презирство до навколишнього світу, через що хлопці стали до нього тягнутися і врешті-решт визнали архаровцем. Макс разом з ними ходив і в бари, і в більярдні. Спілкуватись йому подобалося, тому вже і на Левандівку так швидко не втікав. Макс починав отримувати нарешті насолоду від студентського життя.