Нестор

Під склепіння храма-старожила
Войовничий увірвався раптом вітер.
І мені спинить його не сила.
Горілиць лежу серед подвір’я.

Сила волі підніма мене на ноги
І веде у храм чудовий знову.
По карнизах струмінь свіжий гори
Казок вивертає на підлогу.

Жовте листя, мокре від побоїв
Варварів-вітрів, влітає в двері,
Ляпасами вітражі годує,
Трощить дух густий лампад і скверів.

Стомлено, з надією, ласкаво
Дивляться ікони на годинник.
Сиплеться пісок і пил туману
На шарманку, вкриту павутинням.

Літописець в келії затемній
При світінні однієї свічки
Мірно водить пензлем по паперу,
Залишаючи нащадкам вічний спомин.

Із пера його не висохне чорнило,
Не зітреться вщент за десять років.
І не стане попелом країна -
Виросте вона у сад квітучих соків.

Гомін тихне і знадвору легко
Разом з вітром долітає посміх.
В келії, де воском пахне тертим,
Пише нестор під луну мелодій .

От перо гойдається, лоскоче
Цівку диму, що іде від свічки.
І веретено старих історій
Без упину крутиться свавільно.

Нитка стелиться від колеса папером,
Стежку прокладає візерунком,
Обвиваючи уявні тіні вкотре,
Переписує сторінки часу гордо.

Не горять рукописи, говорять
Недаремно, майстер тому свідок.
Не згорить історія народу,
Хоч би хто хотів спалити її нишком.

Друже, друг, my friend, ami und Freund,
Всі ми діти одного Адама,
Внуки Бога, і, кому не годь,
Краще жити в злагоді старанно.