Вона бігла через ліс,через непроникні хащі і кожна  гілка з дерева чи куща боляче врізалася в її тіло,залишаючи  глибокі сліди,які з кожним її кроком все більше кровоточили.Вона відчувала великий біль і відчай,ці відчуття гнали її все дальше вперед.Забуться...Тільки б забутися!ЇЇ не лякало те,що вона високо в горах,що вже сутеніє і вона давно зійшла зі стежки.Ще трохи і вона виб'ється з  сил і впаде на холодну і мокру від дощу землю.Чути звук води,десь тече водоспад.Вона добігла до галявини,де нарешті було видно місяць,починався сильний і льодяний вітер,збиралося на грозу.Вона опустилася на траву,відчуваючи страшений холод,все тіло нило і не хотіло рухатися,рани кровоточили,серце гуло і здавалося,що ще трошки і вона втратить свою свідомість,свою отруєно свідомість.Гнана страхом,вона не відчувала всього жаху її теперішнього становища:ніч,вона сама високо в горах,страшний вій вовків десь з ліва від неї,холод і страшна безпомічність.Біль серця не дозволяв їй думати не  те щоб логічно,навіть адекватно.Хотілося спати,страшно хотілося спати,хвора уява малювала страшні картини,де її зжерають вовки. Ставало все страшніше,вона захотіла встати і вернутся назад,але не знала як знайти дорогу назад,а мобільний як назло не ловив зв'язку.Десь збоку почувя шурхіт,вона озирнулася і побачила біля себе пару жовтих очей,її паралізував страх:вона боялася навіть дихати,ще мить і вона непритомніє.Ще секунда і вона відривається від землі,поринає в іншу реальність.
Вона проснулась в печері з вогнищем накрита ковдрою з овечої шересті,вона не могла згадати,що сталося і як вона тут опинилася.Лише пам'ятала пару теплих жовтих  очей..

Отредактировано Ann (2010-11-28 21:57:32)