Іще один лист. Треба знайти електронну адресу, бо всі ж стерлись, коли злетіла система. Є. Все. Справу зроблено.
Друга ночі.
Світло вимкнене. Треба спати. Небо ясне, навіть зорі є. А це так незвично для міста... в кімнаті темно. Доволі холодно. Темно-синьо. І на думках теж. Холодно і легко. На 90% упевнена, що кохання вмерло. Тому і легко. Воно вмерло і його трупик випав із серця десь по дорозі від комп’ютера до ліжка. Чи, може, у ванній, коли зуби чистила. Випав і розтав, як густий туман. Нема.
Але 90%. Є ще 10%. Якщо все ж таки щось вийде, нехай будуть 10 – і буде добре. Якщо ні і не варто, то нехай 90 – і буде легко і вільно. Кажуть, підсвідомість знає все, бо має зв’язок із вічною матерією. Спитаю. Хай розкаже мені сном. Чи варто? За ці два дні ніби всесвіт промайнув переді мною. Сталося невимовно багато. Я навіть власноручно вивернула своє ставлення до потворно сумної події. І там знайшла позитив. Для себе. Дещо для тебе. Так треба. Так краще. Інші можуть бути гірші. Але це власноручно. Може, це знамення? Чи варто? Дай відповідь. Засну.
Сон.
На дачі. Щось робила до другої ночі. Всі сплять. Ніби завтра чи дні через три Великдень. Хоч і жовтень. Не дивно. І питання не постає. Це ж сон! Градусів 18*С. Повернулись з гулянки якісь наші квартиранти (у нас уже й такі є? Ну добре). Батько і два сини. Третій співає басом. Десь на вулиці. Це точно він. Піду пошукаю. Хоч побачу.
Яскраві ліхтарі. Йду вулицею. У дворах родини. З малечею. За столами – святкують. А що? – Сьогодні ж Покрова! Друга ночі – як раз час святкувати! – Так. 14 жовтня. Три дні до Великодня. Як я могла забути?!
Всі за столиками у дворах. Наші сплять. Десна холодна. Ліхтарі. Третій син співає – найстарший. На останній ділянці зліва. З гуртом хлопців. Повертаюсь. Сідаю на сходи. Хоч виноград і загороджує від мене світло місяця, але його достатньо. Таке собі сіре світло.
Звідки ти взявся зараз на мою голову? Вітаєшся. Я посміхаюсь. (Може, зараз?). сідаєш на сходинку вище. Кладу голову тобі на груди. Обіймаєш. Стає тепло. Отже, ти передумав? Чудово. Такої радості я вже давно не відчувала. Радість заповнює все. Поцілунок. Прокидаюсь.
Щаслива. Отже, варто! Варто! Варто! Варто! Величезне дякую тобі, доле, і тобі, підсвідомосте! Варто! Чудово. Треба написати! Варто! Воно не вмерло! 10%! Буде добре! Не просто легко! Як я тебе люблю! Коханнячко моє ніжне! Люблю!
07 жовтня 2007р.
