Минуле розбите і віддане праху,
Забите у темряві вічної ночі.
Дивитись в майбутнє? І плакати з жахом?
Воно ж закутане в терни колючі.
Маленька людина забута у світі,
Остання сльоза розвіється вітром,
Востаннє дивилась на світ без благання.
Чекала спасіння надія остання.
А як буде сонце дивитись на землю?
Так само любити сумні дерева?
А як буде вітер те листя зривати?
Самотнє, останнє, чи буде кохати?
Здається ще тепло, та літо проходить,
Забути про все ніщо не зашкодить.
Осінні думки з дерев опадають,
Назавжди те літо собі забирають.
Тікає усе, а ми залишились.
Можливо, як були, а може й змінились.
час змінює нас, і ми все старієм.
Ті спогади літні в душі своїй грієм.
Стрілки годинника нас забирають,
Несуть уперід, назад не вертають.
Осінь, зима, весна і знов літо
Тік-так, тік-так - і вимкнулось світло...