Одна,  смотня  і  холодна,
Крізь  роки,  та  події  днів.
У  тридцать  третьому  голодна,
А  на  війні,  серед  вогнів.
І  на  болотах,  серед  німців,
Важкенько  працювала  дні.
Тяжкі  роки  -  порепанії  східці.
Нужденна  стрітилась  мені.
Бабуся,  я  тебе  не  цінувала,
А  ти  пройша  крізь  дикий  ад.
Стареньку  із  склерозом  доглядала.
В  селі  стоїть  бувалий  сад.
І  «сорок  років»  -  у  газеті.
В  колгоспі  ветеран  труда.
В  комуністичному  наметі,
Де  стомленісь  -  глуха  журба.
І  більш  ніж  сорок  років  минувало,
А  ти  в  колгоспі  -  трудодні.
За  це,  тобі  поліно  дарували,
Раз  в  місяць,  щедрі  уряди.
Після  війни  чоловіків  маленько.
Не  вистача  на  всіх,чоловіків.
І  маму,  ти,  мою,  ростиш  одненька.
А  судить,  все  село,  роки, 
Що  ти  не  мала  чоловіка,
А  народила  дитинча.
І  одинокість  твоя  втіха,
А  люд  жорстокіш  палача.
Стара,  зігнута  -  метр  сорок.
Без  памяті,  зовсім  дурна.
То  посмішка,  то  смутний  морок.
Думки  злетіли,  як  юрба.
Ховаеш  хліб  попід  подушки.
Трясешься  страхами  стара.
Усі  нужденні  дні  розкуті.
Розкрита  болем  та  сумна.
А  ще  в  селі  були  бандити,
Що  крали  нажите  добро,
А  ти  безграмотна,  забита,
Одна  однюсенька  давно.
І  от  дивлюсь  я  попід  ванну,
Новенька  туфелька    в  тіні.
Сховала  цінну  любу  річ,  ти,
Що  сильно  бажана  тобі
Маленька  жіночка,  не  знала  -
Пройшли  роздіті,  голі  дні. 
Була  усе  не  примиренна,
Від  цього,  боляче  мені
І  сльози  ллються  ночно  й  денно:
«Прости  мені,ти,  мое  зло.»
Без  стріхи,  невдоволена  ,злиденна.
"Якеж  важке,  життя  пройшло!
Прости  бабуся.  Я  тебе  жалію.
Люблю,  ціную  над  усе."  -
Маленька  жіночка,  в  надії.
Голодна  досі  і  ховає  все...