Всі люди - колишні й майбутні ангели. Вони прислані сюди для підвищення кваліфікації. Для того, щоб на елемент вічності потрапити в інший світ. Де ніщо не вічне. Їм набридло байдикувати й спостерігати світ, прикритий хмарами. Бо через ті хмари видимою залишається лише гармонія - у проміжках між ними та на них самих. Навіть на їх поверхах, де людей сильно зменшується з висотою та, чомусь, восени. А ще вдень. Вдень там залишається лише часточка феніксів. Ті, що сидять на лекціях типу метрології. Хоча... і вона часто буває цікавою.
Чому феніксів? Усе просто. Кожен ангел спускається в ряди "смертних" тоді, коли скучить там, нагорі. Деякі дуже рідко... А деякі й зовсім не поспішають назад надовго. А повернувшись, кожному хочеться колись стати не ангелом, а феніксом. Аби подивитись, як змінився світ.
Фенікси бувають зовсім різні. Не тільки жовтогарячі та рожеві. Зовсім. Але те, що їх по-справжньому відрізняє,- то колір крил. Хтось повертається, залишаючи собі білі. Хтось навпаки: скучивши у вічній благодаті, розбишацьки їх декорує. А в когось вони не питають. Просто стають.  ... Вони особливі. Таких кольорів нема на небі. Стають яскраві. Веселка - помилка експерименту. І взагалі, вона не буває настільки яскравою та насиченою. Крила кольору фантазії. Особистої. А отже, унікальні. Ось такі неординарні пташечки.
Вони НІКОЛИ не помирають. Вони можуть сховатись у кокон швидкоплинної печалі. Залишивши в ньому манюсіньке віконечко - зв’язок зі світом.
Для міні-відродження їм потрібно зовсім нічого... часу. І за нього вони встигають переглянути все хороше. Скласти його в компактні яскраві коробки з чепурними бантиками. І поставити на передостанню зверху полицю. На верхній розгортатиметься життя теперішнє. А минуле ніколи не буде втрачено. Воно інколи стукатиме в кришку коробки. Вони її візьмуть, відкриють. Попестять скарб... і через кілька хвилин заснуть клубочком, із чарівною посмішкою в прикритих очах. Прокинувшись, помітять, що добродушний вдячний скарбик сам зібрав стрічки та блискітки, сам запакувався і вже стоїть на місці. Він навіть із плином часу не псується, не припадає пилом чи пліснявою. Мирно стоїть на передостанній полиці.
А в цьому і є те, що ці фенікси не вмирають.
Посидівши десь на пухнастій хмарині в коконі, вони можуть тільки проронити кілька сльозинок і то там, де знають, що не пройде людина, яку ті діамантики можуть потривожити. Вони всім єством намагаються огородити дорогих людей від болю. Але бувають промахи. Вони себе карають. А потім знову відроджуються. З тютюнової хмарки болю і дАлі віддають всю силу на світіння людям, що поряд. Бо сили досить. А віддаючи, отримуєш утричі більше.

Хмара пройшла. Вони повні ясної енергії. Найбільший із пакуночків зайняв достойне місце на полиці. А свідомість сяє колишньою радістю та спокоєм.