"Корабель моїх мрій"
Найшвидша течія - життя,
Вона тече у забуття.
Нічого вічного немає,
Пісок в годиннику спливає.
Вперед, на світло ідеш ти
З надієй спокій там знайти.
Знайдеш чи ні - питання не до мене,
Воно як і минуле твоє - темне.
А корабель пливе по океану,
Та в течії своїй його я не застану.
І я, як корабель, пливу в майбутнє
І сподіваюсь буть присутнім,
Коли він допливе до краю-
Туди, куди я уві сні літаю:
Там добре, там все так яскраво.
А може все не так? Мені цікаво.
Що він шукає тут в цей час?
Можливо дивлячись крізь нас,
Можливо зовсім й не шукає?..
І знов питання не до мене - я не знаю.
Так само, як в годиннику піщинка,
Так само, як і на щоці сльозинка,
Пливе не знаючи куди, навіщо.
Лиш вітер в парусині свище,
Приносячи добро чи неприємність,
Нагадуючи про життя скінченність.
***
"Про найдорожче"
Як сніг летить без перепону,
Приречені ми до життя доскону.
Повинні жити ми. Кому повинні?
Не знаємо з народження до нині.
Що тут тримає нас чи хто тримає?
Ніхто не знатиме, не знав, не знає.
Чому живем, для кого і навіщо?
Дізнаємось лише на кладовищі.
Але ніяк й нікому із могили
Не повідомимо, що не помітили, як жили.
Бо при житті не бачили весь час,
Що має сенс життя для нас.
Нічого ми не розумієм,
Лиш тільки все втрачати вмієм.
Коли нічого вже немає -
Про найдорожче ми згадаєм.
Але тоді це все вже не важливо.
Це знатиме лиш хрест, земля й могила.
***
"Пустота"
Коли навколо темно,як вночі,
То ця вистава набридає.
І хмурять очі глядачі-
"У нас такого не буває!"
Коли у голові лиш пустота,
Нічого крім питань немає,
Ніхто не гріє поряд-це біда.
Нічого зовсім не допомогає.
Коли перед очима одні двері.
Відкриєш їх-а там нічого.
І розумієш,ти-лиш пляма на папері,
Залишена одна без допомоги...
І знову навкруги темніє.
І глядачів сюжет лякає,
Від них холодним вітром віє-
"У нас такого не буває!"
