Не хочу вигадувать образів,
Не хочу копатись в словах,
Хоч думка, одягнена в символи,
І має мільйон переваг.
Але те, що бачиш, лиш зовнішнє –
Сукня із зір чи дірок.
Під нею не видно навколишнє,
Бачиш лиш смак до казок.

Пір’я, на плечі накинуте,
Арктики відблиск в очах,
Шелест сузір’їв чудовості.
,

Людяність, грубість і страх.
Юзати образи весело –
Бавишся грою в слова:
Люди б побачили істинне,
Ювелірно заховане в знак.

Дійсно, уся сухозлітка
Обрисів – тільки тому,

Щоби за тюль невагомості
Енний разок зазирнуть.
Між метушливих рядочків
Уміти потрібно читать.
.

Суть того всього не сказана.
Урни і досі стоять.
Між візерунками буквочок,
Ніби на вудку, ловлю
Експромтом накидані лінії,

Майже обірвані з сну.
Опис складає мозаїку,
Є вже і стіни, і дах,

Край підвіконня дороблено –
Оний кружля в небесах.
Хай собі хутко ширяє,
Адже він – вихід на зліт:
На нього босоніж як здертися,
з Нього зірватись у світ.
Я вже дописую віршика.
Чесно – добігли кінця
Кращі – із обраних – літери,
щО обернулись в слова.
:
*
)