Ви ті хто нам свободу дарували,
Ціною власного, безцінного життя.
Йдучи на смерть у бій кайдани рвали,
Фашистський стяг топтали, як сміття.
В окопах мерзнучи, про славу думок хибних,
Не дзвін медалів сліпо вас манив.
Лиш фотокартки з дому ваших рідних,
Тому можливо горе пережив.
Тому можливо думка рятувала,
Від куль фашистських рясних та страшних.
Можливо тільки мати ваша знала,
Що доведеться ще побачить їх.
Землянка невеличка і холодна,
Вам стала рідним домом на роки.
І молодість жорстока і голодна
Вас не зломила, що ви, навпаки
Зміцнивши дух і віра в перемогу,
Вела вперед по безлічі шляхів.
І віднайшли ви саме ту дорогу,
Яка єднала долі берегів.
Розділених війною і стражданням,
Котрі були із вами весь цей час.
Та кожен день- уставши, з позарання,
Виконував тяжкий життя наказ.
Не раз ви прикривали спину друга,
Ділили щиро фронтові сто грам.
Це вічна перемога і заслуга,
Ми боржники, і я, вклоняюсь-вам!
Ігор Тимін. 2005 рік.
Отредактировано Ігор (2010-05-18 23:08:39)

До речі, цікаве висловлювання на рахунок гармонії, примушує замислитись, і в цьому є сенс.

