СЛАВУТИЧ

Вона забилася у кутку кімнати і дивилася на нього дивним поглядом: в ньому було і обожнювання, і захоплення, тобто все те, що ви можете побачити у закоханій дівчині. Вона не могла точно сказати на чому саме сидить, але вона раділа хоча б за те, що має змогу тут сидіти.
Вона слідкувала за ним, за його карими очима, за безглуздим танцем у такт музиці, за складками на його модному одязі, за його співом, таким солодким від природи і хриплим від куріння голосом. Він співав "Ти запалила мене" -  саме ту пісню, яку присвятив начебто їй.
Це була чергова репетиція, його група збиралася час від часу у когось на квартирі та грала, відточувала свою майстерність. Вона вважала цю музику геніальною, його – найталановитішим співаком, групу – майбутніми "Бітлз" та "Аеросміт", а тексти пісень – молитвою на ніч, бо їх писав Він.
А він був звичайним підлітком 17 років. Він ріс на рок-легендах, тому заснувати власну групу зі своїми однодумцями вирішив давно. Пірсинг у вусі, довге волосся, потерті джинси, футболка з плінтом, багато алкоголю, дешеві сигарети, гучна музика і гучні вечірки та гуляння… чим не Курт Кобейн? А крутому рокеру потрібна і крута подруга. Дашка підходила йому абсолютно: вона слухала ту ж музику, що і він, так само "хворіла на альтернативу у всьому", спільні знайомі, одна школа…
Друзі називали його "Славутич". Вона наївно вважала, що це через співзвучність з його іменем: Славко – Славутич. Але насправді – "Славутич" – то, лишень, його улюблене пиво.
І все ніби добре, але в сучасному світі пробитись у "люди" важко. Виступи у клубах результату не приносили. Всі називали ту музику цікавою, але ніхто не міг нічим допомогти.
Дашка й гадки не мала для кого ця вечірка закінчилася добре. Вона, як завжди, вела п’янючого Славка додому. Він щось бурмотів. Дашка кипіла всередині: "Чого я повинна всоте перти цього невдячного? Скільки вже можна? Зараз я йому все вискажу"
Вони присіли на лавку. Дашка приготувалася до гучної сварки, але вдивилася у ці дещо затуманені від алкоголю очі й розтанула. Її духу вистачило лише на:
- Славко, може досить? - вона взяла його за руку.
- Що досить?
- Досить так своє життя марнувати! Вечірки – пиво, вечірки – пиво… День-у-день! Скільки можна?
- Скільки потрібно, стільки і можна.
Далі Дашка вскочила з лавки й зірвалася на крик:
- Ти в 11-ому класі! Ти думав про майбутнє? Що тебе очікує далі? Усе життя прогуляти, прокурити, пропити? Що з тебе буде? Чим ти займешся після закінчення школи?
- В мене є група…
- І що? Ти з хлопцями тільки те й робиш, що п’єш на репетиціях! Коли ти востаннє написав пісню?
- Тебе це не стосується! Коли хочу, тоді й пишу! Наприклад вчора написав!
- Коли? Зранку ти до школи не пішов, бо ти, бач, перебрав позавчора й тебе нудило, а ввечері День Народження у Льохи! Коли? Нічого ти не пишеш, ти тільки пивні етикетки вивчаєш! Ти вирішив просувати свою рок-групу, але ж ти нічого не робиш!
- А що мені робити? Молоді таланти нікому не потрібні! А чим мені ще займатися, коли я нічого не вмію, окрім гри на гітарі та складання таких собі пісеньок! Але ці пісні нікого не цікавлять, тільки нас, тебе та ще купки людей!
- Та я ж не докоряю тобі у невдачі вашого проекту! Я на власні очі бачу, що усі ваші зусилля пробитись до студії звукозапису є марними! Я просто не хочу, щоб ти продовжував пити! Це безглузде марнування часу! Це шкідливо, перш за все! Ти дорослий хлопець, чому я маю тобі пояснювати елементарні речі? Тобі ж щоранку погано! Твій шлунок вже не сприймає цю отруту! Чому я не напиваюсь до білої гарячки і ти не ведеш мене додому? Хоч подумай про мене! Як мені неприємно і огидно спостерігати скільки пляшок пива, слабоолкоголю ти випиваєш! Я віддаю тебе у руки матері, щоразу прошу вибачення за тебе, а ти хоч би раз подякував! Ти сприймаєш це як належне! Ось і зараз ти п’яний, а на ранок не подзвониш, не скажеш: "Пробач, я не хотів напиватися до такого стану, не хотів, щоб ти вела мене до моєї квартири! Я більше так не буду!" Не скажеш ти! А тільки нагадаєш, що в тебе "тріщить" голова і страшенно нудить!
- Послухай, мала, ти хто така, щоб зараз мені читати нотації? Сам розберуся із собою!
- Так значить, хто я така?!
- Бувай, сам дійду!
Славко почалапав до будинку, а Дашка, ображена, залишилась сидіти. Звичайно, на ранок ніхто не подзвонив, а у школі він робив вигляд, що нічого не помічає. Славко не помічав її тиждень. Дашку це сильно образило: як так? Сам винний, сам образив, ще й насупився на неї!
У неділю група мала виступ у нічному клубі. Дашка не пропускала жодного виступу, тому прийшла й на цей раз. На сцені Славко виглядав надто ефектно, та ще й так гарно співав її улюблену "Ти запалила мене", що та зовсім забула усі свої образи й непорозуміння. Після виступу вона підійшла до нього першою:
- Ви гарно зіграли.
- Та, схоже, сподобалося тільки тобі.
- Чому ти так думаєш?
- А чому після виступу підійшла одна ти?
Тим часом до них підтягнулися хлопці з групи. Після коротких привітань та обміну враженнями вони запитали:
- Ну що, Славутич? Ти йтимеш із нами?
- Так, зараз, почекайте мене хвилинку.
Хлопці відійшли. Дашка поцікавилась:
- І куди це ви прямуєте?
- Та у Льохи квартира вільна, ми до нього йдемо, там ще з того разу пиво залишилось…
- Я все зрозуміла, - Дашка не вдоволено закивала головою.
- Мала! Чого ти ображаєшся? Ми вже говорили на цю тему. А за той раз… ну п'яний був, бовтнув дурницю! Якщо хочеш, то пішли з нами.
- Ні, дякую. Знову тягти тебе? Я краще фізику повчу, завтра самостійна робота, якщо ти не забув. А додому якось сам дійдеш!
- Хоч фізика, хоч хімія! Ліпше з хлопцями вдарити по пиву! Добре, бувай, мала! Бувай!
А наступного дня Славко прийшов у школу з розбитим обличчям. На всі запитання друзів не відповідав і до Дашки привітатись не підійшов. Вона поспішила роз’яснювати причини його поведінки та причини появи синців.
- Що з тобою трапилось?
- Сходинки носом рахував.
- Весело погуляв, як я бачу. Сильно було боляче?
- А хіба тобі не все одно?
- Звичайно ж ні! Я непокоюся за тебе!
- Вчора ти чомусь не хвилювалася! Відправила мене самого додому! От і маєш! Усі ці синці й подряпини – то твоя вина! Просто скажи, вчора мені було лінь тебе довести додому!
- Справа не в тому, що мені було лінь! Справа в тому, що я не хотіла котрий вже раз дивитись на тебе п’яного! Гуляєш на вечірках тільки ти, а я мушу до квартири тебе доставляти! Ти не вважаєш це нелогічним? Зазвичай хлопці водять дівчат до дому.
- Тобі що, романтики захотілося? Так я не з таких, а не подобається то йди собі під три чорти! Знайди того, хто і до будинку доведе, і квіти подарує, і твоє ім'я в сердечку малювати буде! Сприймай мене таким, яким є!
- Та  я ж  люблю тебе за те, що ти - не такий як всі, що ти - не романтик! Але я не хочу, щоб ти пив! Сьогодні ти з побитим обличчя, завтра у бійку полізеш, а після-завтра на дурну голову підеш з мосту стрибати! Трохи можна випити, але ж не до чортиків! Ти п’яним себе - соромиш, мене потім ображаєш! Іноді складається враження, що ти зустрічаєшся зі мною тільки для того, щоб я тебе матері доставляла!
- Мала, що ти таке кажеш? Ти ж знаєш, що це неправда!
- Ні, не знаю! Чому ми не можемо піти десь погуляти… вдвох. Розумієш? Тільки вдвох, а не на цих гамірних вечірках, де ти розриваєшся між мною та пляшкою!
- Добре, я все зрозумів, не починай! Сьогодні ми граємо у мене вдома, прийди, послухаєш, а потім підем туди, куди ти захочеш.
І Дашка прийшла до Славка додому. Вона забилася у кутку кімнати і дивилася на нього дивним поглядом… вона дивилася і думала: "Цей вечір так гарно не закінчиться. Я чула звук скла у пакеті, що приніс Льоха. Скільки можна? Найстрашніше те, що він сам не розуміє як собі шкодить. Як прикро, він мусить робити вибір між мною і пивом! Чи він мене кохає? Він думає про нього (пиво), але лише інколи про мене! Він зовсім мене не цінує, хоча я - його права рука, я йому завжди допомагаю, підтримую. А він ніколи так і не скаже "дякую"! Я чую його музику. Яка ж вона класна! І чому ніхто не звертає уваги на цей гурт? Дуже дивно. Славко, як же я хотіла б хоч чимось допомогти у просуванні твоєї групи!"
І Дашка допомогла. Одного разу вона випадково почула, що місцеве радіо пропонує свій ефірний час молодим проектам. CD приймалися за певною адресою.  Дашка швидко схопила демо-запис й побігла за вказаною адресою. Ведучий прослухав, йому сподобалося. Він пообіцяв, що завтра поставить одну з пісень в ефір. Дашка одразу подзвонила Славкові:
- Завтра о сьомій годині вмикай радіо, почуєш ваші пісні.
- Як це?
- Я віднесла до них у студію ваші записи, їм сподобалось.
- Вау! Супер!
Далі Дашка почула гудки. О сьомій годині по радіо звучала пісня молодої групи. Дашка слухала і плакала від радощів. Вона крізь сльози співала такі знайомі слова:
Ти запалила мене собою,
І я палаю ще досі, я палатиму вічно.
Я хочу, щоб назавжди ти лишилася зі мною.
Ти так схожа на мене, і тому ти незвична.
Ти запалила мене собою,
Ти моє море, мій океан почуттів.
Я так хочу щоб назавжди ти лишилася зі мною,
Щоб усе пояснити так бракує слів!
По-закінченні пісні Дашка одразу набрала номер телефону, але Славко не взяв слухавку ні тоді, ні через три дні. Четвертого дня вона випадково зустріла його у парку. Він був як завжди у компанії своїх друзів.