Видавництво «Факт» та молодіжний журнал «СТІНА» представляють:

Поетичну збірку Антоніни Спірідончевої

«ВЕСНА-ПОЕТЕСА»

Та поетичну збірку Світлани Балагули

«ОБНАЖЕННАЯ ДУША»

на 12-й Київській міжнародній книжковій ярмарці
Медвін: Книжковий світ – 2009

Перелік заходів:

6 листопада – в 13.00 автограф-сесія Антоніни Спірідончевої та Світлани Балагули на стенді видавництва «Факт».

7 листопада – в 14.00 презентація поетичних збірок Антоніни Спірідончевої «Весна-поетеса» та Світлани Балагули «Обнаженная душа» на стенді молодіжного журналу «СТІНА». Фуршет.

Антоніна Спірідончева «ВЕСНА-ПОЕТЕСА»

Анотація:

Антоніна Спірідончева в мережі Інтернет друкується вже не один рік. А от ця реальна її збірка – перша.
Поезії Антоніни – двомовні. Вони напрочуд легкі, прозорі і мелодійні. В них пульсує Думка і живе Образ. Ці рядки в наш складний час – ніби ковток чистого повітря. А двомовність тільки допомагає читачеві у розумінні себе і світу.

Про автора:

Антоніна Спірідончева народилась у 1982 році у м.Києві. Вірші і прозу почала писати ще в шкільні роки. Однак тільки деякі її твори побачили світ у 2001-2003 роках у періодиці, далі було майже затишшя. Тільки через п’ять років авторка знов, але вже потужніше заявила про себе публікаціями в Інтернеті, зокрема на порталі громадянської журналістики ХайВей. Поезія її дуже світла, прозора, вражає своєю чистотою, щирістю і відвертістю. Ранні вірші дещо наївні, в них відчувається тісний зв’язок з українськими фольклорними традиціями. «Весна-поетеса» - це внутрішній стан авторки і її лірична героїня.

Персональний сайт - http://antoni.ucoz.ru/

Авторка розповідає про книгу:
В основу книги «Весна-поетеса» лягла поетична збірка «Пісня природи», це ранні твори, написані у 1997-2001-му роках. Вони відрізняються від усього, що я писала пізніше - у них відчуваються молодість та фантазії. Перебуваючи у декретній відпустці, я мала достатньо часу, щоб їх відредагувати, а потім зібрала їх у збірку за принципом сезонності. Розпал емоцій – це літо, розлука, депресія – осінь, душевне спустошення – зима, паростки закоханості та оптимістичний погляд у майбутнє – весна. У відповідні розділи увійшла і пейзажна лірика, утворивши таким чином цикл літо-осінь-зима-весна. «Пісня природи» є художньо- та ідейно-завершеною поетичною збіркою.
Однак, вже під час консультації у видавництві «Факт» виявилось, що для повноцінної за обсягом книги тільки «Пісні природи» замало. Тому в книгу було включено ще кілька розділів, два з яких – російськомовні. Перевагу надано поезіям, які вписуються в концепцію близькості з природою, роздумів про любов. Тут юнацька невинність змінюється дорослим поглядом на життя, пори року і природні явища наділені сексуальністью. Хоча потрапили в збірку навіть відверто стьобові твори як-то «Выкинь телик в мусоропровод».
Кажуть, що кожен графоман мріє побачити свій доробок в паперово-книжному вигляді. Не буду сперечатись; я не знаю, хто я. Проте мрії про книгу у мене з’явились ще в юнацькі роки. На літературній сторінці порталу громадянської журналістики ХайВей я познайомилась і здружилась зі Світланою Балагулою, яка теж публікувала багато поезій. Разом і подалися шукати видавництво.
З інтернетом є одна проблемка: і я, і Світлана при кожному пошуку в Гугл знаходили свої твори у чиїхсь щоденниках, блогах, форумах... Чомусь ті, хто тирить вірші, часто забувають вказувати автора, хоча й не видають їх за свої. З одного боку це не дуже приємно, а з іншого – ми розцінили це як сигнал – наші вірші читають. Тож сподіваємось, що і в книжковому вигляді наші поезії матимуть успіх. Та й «узаконити» права на свої твори, які безконтрольно розтікаються мережею – теж хочеться. Ось таким чином і визріла ідея видати свої перші поетичні збірки.
Добре це чи погано, але я не належу до професійних кол, не є членом літературних студій чи інших об’єднань письменників. До того ж в професійних колах, як я чула, побутує неоднозначне ставлення до так званої «сетератури», тобто літературних творів, опублікованих у мережі Інтернет, мовляв, усе це непрофесійно, по-графоманськи. Я спокійно до цього ставлюсь. Проте я вірю: те, що здатне зворушити почуття, запасти в душу і наповнити її світлом, знайде свого читача хоч в Інтернеті, хоч в книжковому магазині.

РЕЦЕНЗІЯ НА КНИГУ "ВЕСНА-ПОЕТЕСА"

Рецензію до книги «Весна-поетеса» дала Вікторія Івченко, авторка збірки поезій та публіцистики «Хто порятує нас від нас самих?..» Варто сказати, що Вікторія Івченко – не випадковий рецензент. Вона одна з тих, хто добре розуміє і відчуває творчість Антоніни Спірідончевої, адже її поезії так само наповнені природними образами, мелодійні і дуже сонячні. Нижче приведений текст рецензії.

Пульсує Думка, живе Образ...

«Прибула непомітно весна в наше місто.
Зустрічали її магістралі у бруді,
Будівництва – пучками сталевого пруття,
А дерева примірили з бруньок намисто».

З творчістю Антоніни Спірідончевої я знайома вже кілька років - завдяки її публікаціям у мережі Інтернет. І от настала черга з віртуального стану переходити у реальний. За цей час творчого зростання голос поетеси став твердішим, більш упевненим. Так має бути. Спілкування з читачами, нехай і заочне, завжди спонукає до нових пошуків – вдалої рими, слова, образу. А тепер нехай побачить світ збірка віршів – і відбудеться побачення наяву…
Поезії Антоніни – двомовні. Іде сповідь серця одразу і українською, і російською. Вбачаю у цьому, висловлюючись по-сучасному, лише позитив. Бо не може одна мова заважати іншій. То – як два крила у птаха. Знаю, про що кажу, бо й сама віршую у такий самий спосіб. Справжнього поета (і справжнього читача) такий підхід тільки збагачує у розумінні пізнання світу й себе. «Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина», - твердять класики. Отже, про самі вірші…
Вони напрочуд легкі, прозорі, мелодійні. В них пульсує Думка, живе Образ. Дуже часто природа стає одухотвореною саме завдяки цим поезіям:

«В твоїх очах іскряться очі зір
І небо чистими сльозами плаче.
В них стелиться туман холодних гір
І б’є щосили джерело гаряче».

«Загулявшей весне надоело искать приключений,
Надоело, расслабившись, нежиться в мягкой траве.
Так устала она от весенне-гламурных течений,
А возлюбленный ветер, забывшись, гулял в синеве…»
 
Недаремно Антоніна так назвала свою поетичну збірку – «Весна-поетеса». Відчувається, що лірична героїня поетеси ототожнює себе з цією порою року, надихається чудовими весняними краєвидами, дослухаючись до власного серця. А воно завжди правду знає. Завжди. Варто лише прислухатися:

«Бувай, лети у своє небо.
Мене чекає власна доля,
Мені птахів, як ти, не треба,
Бо небо – інша є неволя.
 
Чітка моральна позиція, здатність розрізнити «чорне» й «біле» – ще одна приваблива риса поезії Антоніни Спірідончевої. У наш час подвійних стандартів, невизначеності у стосунках чоловіка і жінки, шаленої руйнації кордонів дозволеного і недозволеного, ці рядки – мов ковток чистого повітря. Нехай читають цю книжку молоді та юні, нехай знаходять свої «перлинки» Краси, Порядності, Честі й Розуму:

«Під яким живемо маринадом?
Консерванти «щоденно-буденне»
Трохи змінюють смак. А ми раді
І у щасті сімейному певні».

«Ты видел где-нибудь влюбленные снега?
А слышал, чтобы дождь стучал о чувствах,
Чтоб о любви стонали холода
И песни пели отпечатки грусти?»
 
І от я повертаюся знов і знов до коротеньких віршів, смакую їх – мов коштовний напій, і не можу не радіти новому Талантові. Серед життєвих штормів, серед сірості й метушні розквітла тендітна квіточка – поетичний дар Антоніни.

Ця непорушна віра у добро і є секретом, внутрішнім стрижнем Антоніниних віршів:

«Жизнь прекрасна в свои пять утра,
Когда летнее солнце проснулось,
Разлилось на вес мир, улыбнулось,
Засияло лучами добра».
 
І поетеса живе саме так, ані на крок не відступаючи від власного життєвого кредо:

«Не боятися пити до дна,
Та й із часом кохання не меркне.
Добрі творить Всевишній дива:
Поки п’єш, чаша та невичерпна».
 
Наостанок хотілося б побажати авторці нової поетичної збірки подальших творчих злетів. Майбутніх прозрінь. Радісних відкриттів. Щасти тобі, Антоніно, у наш нелегкий час загальної зневіри й збайдужіння. Ти прийшла у цей світ, аби змінити його, бодай найменшу частку, на краще. Вірою у Добро він буде врятований!

«Там солнце сандали обуло,
Гуляет. А в спящей квартире
Проснувшийся мир слышен гулом
Разбуженных автомобилей».
 
«А можливо, роки – то є хмари, що небо відкрили?
Враз повинна звільнитись прозора небесная синь.
А ти - сонцем осяяний птах, що, розправивши крила,
Так натхненно кружляєш у небі нової весни».


Вікторія Івченко (поезія і публіцистика, м.Київ).