Присвячується мамі й татові

Вася жив у селі Трудолюбівка. Всі жителі села його дуже любили, бо він був працьовитим і підбадьорював свого дідуся. Але грошей у єдиного родича на навчання онука не було, тож хлопець засумував. Дідусь хотів віддячити Васі за допомогу.
- Синку, ти дуже хочеш чогось досягти?
- Дуже, тату! (так хлопець називав свого дідуся).
- Тоді ти підеш у подорож  до трьох маленьких міст – Миру, Любові та Толерантності, де навчишся основ життя.
- Але як мені це допоможе? Адже зараз для досягнення якоїсь мети потрібно вивчити хоча б іноземну мову та математику.
- Передусім, треба мати душу і відчувати її важливість.
- Як це зрозуміти?
- Ось якщо ти підеш у цю казкову подорож, то багато чого зрозумієш з моїх слів.
- Я не хочу Вас покидати, бо мені небайдужа Ваша доля.
- Не переживай, я сам, мабуть, впораюся, хоча, можливо, я роблю помилку.
Вася узяв з собою на дорогу глечик молока, хлібу та рушник. А з іншим по дорозі розбереться.
Раптом бачить – містечко, дерев’яним плотом огороджене. Підійшов до воріт, а там два мішанини стоять. Один каже Василеві:
- Іди геть! Чого припер? І без тебе проблем по вуха! – й далі в цьому ж дусі. Хлопчик терпів, терпів ці образи, а потім сказав:
- Замовчіть Ви уже! Надоїло.
Той пішов. Другий міщанин сказав:
- Я бачу в тебе благородну душу. Але цього не достатньо. Я тебе запрошую на ночівлю до мене додому.
Наступного дня Благо (добрий міщанин) попрохав Васю:
- У нас закінчуються припаси срібної святої води, яку винайшов БлагМаг і змішав з хлібом. Він дізнався її формулу, і ось уже десяте століття, як наше місто створює її. Ще й насос прорвало. Допоможеш набрати її?
- Так. Пішли, я Вам допоможу.
Вася побачив алхімічну вежу, в якій сидів нащадок БлагМага і змішував компоненти срібної води, адже рецепт Ії приготування переходив з покоління в покоління цих чарівників. Вони зайшли у вежу. Благо пояснив хід роботи -  треба розставити смолоскипи навколо казана, покласти лід у отвір у насосі й так далі.
- А це що за хрущ? – спитав грубим голосом один з працівників.
- Рональде, будь ласка, залиш його в покої.
І вони далі працювали. Раптом Вася запитав:
- А хто п’є цю воду?
Один з добрих працівників ледь врятував хлопця від грубощів  злих працівників:
- Вона додає толерантності людині. 
Але  Рональд продовжував виводити з себе новачка:
- Дурень! Безголовий козел! Нещастя покинуте.
Вася  змовчав. Рон подивився на хлопця здивованими очима.
- Я бачу, толерантність сама до тебе прийшла! – похвалив хлопця Благо, - Вода показує свої ознаки тим, хто насправді хоче чогось досягти. Її випаровування збагатило твою й без того гарну душу своїми властивостями. Ну що ж, я піду тебе проводжати.
Вася дізнався, що колись це було село Ненависті, але з візитом чаклуна БлагМага воно почало перетворюватись на місто добрих людей і двадцять років тому змінилося на Благо.
- Бувай!
- До побачення, Ви мені дуже допомогли!
Як дізнався Вася, далі стежинка вела до міста Любові. Коли стежка закінчилась, хлопець побачив місто з триметровою кам’яною огорожею навколо.
- Хто завітав до нашого міста? – запитав великий лицар з вежі над огорожею. 
- Я – хлопчик-мандрівник. Я подорожую містами, щоб збагатити рівень своєї культури.
- Тоді заходь. Будь обережним, бо в нас з’явився  грифон, який уміє розмовляти та який інколи може змусити людину віддати щось заради когось іншого. Але взамін на це людина отримує Подарунок в Майбутньому. Цей подарунок –  Любов.
Заходячи до міста, Вася побачив дівчинку свого віку та схожу на нього. Хлопець щось відчув, але не знав, що саме.
- Коли ти завершиш мандрівку нашим містом, тоді зрозумієш незрозумілі відчуття, - сказав лицар і пішов.
Вася спитав дівчинку:
- Як тебе звати?
- Кеті, а тебе?
- Вася. Я шукаю житло. Не підкажеш, куди мені йти?
- Моя сім'я щиро запрошує тебе в гості.
- О, дякую!
Вони повечеряли, розповідаючи один одному про себе. Наступного дня Кеті та Вася вийшли на ґанок. Раптом невідомо звідки прилетів грифон.
- Віддавай усю їжу, що маєш, і рушник, або я заберу дівчинку назавжди.
Хлопець мав велике серце і віддав своє майно.
- Я бачу, в тебе благородне серце. Я збагачу твою душу Любов’ю. Прощавай! – сказав грифон і полетів.
- Дякую тобі за твій вчинок. Чим тебе віддячити?
- Підемо далі разом.
- Добре, Васильку.
Ніхто його ще так не називав! І Вася зрозумів, що його відчуття до Кеті – відданість і любов. Він поцілував дівчинку, і вони вже разом продовжували подорож, яка проходила між скелями.
У дівчини був перстень, який перейшов їй у спадок від мами. Коли хлопець побачив його у Кеті на пальці, він сказав:
- Дай мені, будь ласка, персня подивитись.
- Не дам, бо на цій скелі це небезпечно.
- Та дай, нічого ж не буде.
-  Ну добре, візьми.
На біду, у той момент Васі не вистачило спритності, бо був ризик упасти. Кільце полетіло дуже далеко та  зникло.
- О, ні! Ти дурень! Ти його втратив!
Кеті відвернулася, але єдине, що їм залишалося робити, це йти далі. І ось вони бачать третє місто – місто Миру. Воно взагалі не мало огорожі, і вийшов їм на зустріч не міщанин або лицар, а звичайний християнин.
- Добрий день, дорогі гості!
- Ми Вам також його бажаємо… Але в нас його вже немає, - закінчив Вася.
- Нічого! Заходіть до нас, у мою хату.
І вони пішли. В хаті Мирона (християнина) сиділа його жінка – Марина й плакала.
- А чому Ви плачете? – одночасно спитали прибулі.
- До завтра все наше місто мусить здати величезний врожай для дітей з дитячого будинку, а наша картопля на одному гектарі землі ще не зібрана, а ще завтра ярмарок, де можна заробити гроші на виживання взимку. Що робити?
- Працювати! – сказали діти і пішли на огород. Вася і Кеті дуже хотіли працювати, але зовсім не хотіли разом. Але, заради допомоги добрим людям вони працювали… працювали… і доробили справу! Діти на радощах помирилися.
- Дякуємо Вам дуже! За вашу допомогу ми дамо вам тачку і три міхи картоплі. До побачення!
І Вася усе зрозумів. По дорозі під горою він раптом  найшов перстень Кеті і віддав їй.
- О, дякую тобі, - і вони взялися за руки та пішли далі.         
Дідусь  дуже зрадів поверненню. Картопля дала гроші на початок навчання і прогодувала їх…
…В майбутньому Вася і Кеті одружаться і матимуть трьох дітей – хлопчиків Богдана та Мирона й дівчинку Любу. А потім колись Вася спитає у свого дідуся:
- Але навіщо потрібні були нечесні люди та погані події? Це ж не допомагає.
- Не існує добра без зла. Якщо ти не знаєш, що таке зло, то не знатимеш, що означає добро. Пам’ятай цю істину!   

                                     Василь Малишка Ужгородська гімназія, вересень 2009 р., 10 років

малюнок автора