ПОСТАТІ
Цикл

Євген Плужник

            Я натомився вічно знати
            В собі самому - двійника.
                            Євген Плужник

В мені - двійник. А поза мною -
Одні непрохані думки.
І озиваються луною
Дороги, далі, дні, віки.

Я ще не знав, навіщо бути
У цьому мареві живим
І хто налив притьма цикути
У келих ніжної яви,

Але мене уже ладнали
Через останній виднокруг.
Життя пішло рід п'єдестали
На перехресті завірюх.

Горіли очі. За стіною
Хтось від прийдешності поник.
І нахилився наді мною
Моєї пам'яті двійник.

Анна Ахматова

            Молитесь на ночь, чтобы вам
            Вдруг не проснуться знаменитым.
                                          Анна Ахматова

Чи помолилась я увіч,
Чи просто вірші прошептала,
Але в сомнабули сторіч
Уже душа моя вертала.

Всі примхи, вади, біди, сни
Вона відкинула затято,
Щоб усесвітньої весни
У задзеркаллі дочекатись.

О, як минала мить краси!
Горіли люстри, лампи, свічі...
Герої вибились із сил
У тьмі двадцятого сторіччя.

Та я усе ж пережила
всі маски злого канавалу.
І просвітліли дзеркала
Очей, котрих я ще не знала.

І напливає зусебіч
Життя, якого не здійснити.
Моліться на ніч - не на ніч,
Щоб не проснутись знаменитим.

Микола Хвильовий

Хвиль, о розхвиль, Хвильовий,
Кола печальні довкола.
Хочеться жити, а - вий.
Осінь сотається кволо.

Вигорни вигони літ,
Замахи, помахи, спини!
Тиші малюючи слід,
Сни в неосяжні картини.

...Грізне - вітійство оман.
Пізнє - замолення строків.
- Я напишу вам роман,
Тільки не вірте у спокій!

Та загриміли гріхи -
Літери в темряві мови.
О перелоги глухі,
Чом не почули його ви?

Борис Пастернак

Лікар Живаго...
Слава чи звага?
Чи прохолодної
вічності спрага?
Тут - рівновага,
там - рівновага.
То перемога,
то перевага.
А над пучинами -
де та відвага?

Лікар Живаго,
лікар Живаго!
Ваша зневага -
ніби розвага.
Тільки навіщо
для цирку два мага?
Хтось - лиш невдаха,
прямо на плаху...
В щелепах страху -
близько до праху.

Лікар Живаго,
лікар Живаго...
Давнього змагу,
вічного змагу
Ви не свою
обезсмертили шпагу.
Та повернулася доля повагом
ще і до Вас
неповерженим благом.

Олександр Довженко

                      1
Жовті дні, фіолетові зерна,
Сірий плащ і блакитна душа...
Хто із вас моє диво поверне
В час, коли потяг мій вируша?

Хто із вас мою ніжність пригорне
До потуг, до безликих потіх?
Зазвучать перламутрові горни
І впаде наше небо на всіх.

І повстане із вилясків пам'ять,
Мов гіркий, незамолений гріх.
І блукати ми будем віками
Серед слів невблаганних своїх.

                      2
Вони вже тешуть домовину,
Хоч вік нічого ще не варт.
О, жаль ховать мені за спину
І власний біль, і власний гарт.

І неозвучену картину
Німою ставить в перший ряд.
О як, о як тебе, Вкраїно
Знайти навпомацки між ватр?

Та знову камери стрекочуть,
Фактуру жнуть уперті очі
Передчуттям лихих блокад.

А світ у стомленій молитві
Кіно моєї першомиті
Віншує поглядом у кадр.

Леся Українка

Коли зів'яли всі троянди
В саду, де сонця не було,
То тінь величної Кассандри
Твоє осяяла чоло.

Стікались обрії зусюди,
Хитались хвилями очей.
І йшли вперед безжальну люди,
Щоб полягти у суть речей.

Якої треба їм відплати?
Якої випити ще мсти?
Невже, о Мавко, не змогла ти
До них, осуджених дійти?

Тому-то й сонце не розквітло.
І вже не статись будь-чому.
...Вони спіткнулися об світло,
А ми все падаєм у тьму.

Марк Шагал

Куди крокував ти, маестро Шагал,
Коли ще не скресли ні барви, ні гуки,
І тільки твоя потаємна жага
Над Вітебськом креслила крилами руки?

Це вічна адреса твого ремесла -
Ніким не розгаданий простір свободи.
Це зірка у серці тремтливо зійшла,
Яку ще ніхто у собі не знаходив.

І от ти над нами натхненно париш -
Магічної битви невидимий воїн.
І зрить зачудовано сонний Париж
Полотна твоєї душі неземної.

Пішли покоління нові в небеса,
Здолавши земний летаргічний перестрах.
Та знову і знов нас усіх потряса
Благальний політ твій над нами, Маестро!

Смерть Сальвадора Далі

Ця пора, цей потік полохливих пейзажів,
Де ховаються равлики за горизонти.
Таємниці, які ти нікому не скажеш,
Вже сплітають печалей невидимий контур.

І скрадаються дні в паралельному колі,
І метелики крильцями б'ються об скелі.
І себе не розкласти на час і на колір,
Щоб за тінь зазирнути крізь сонячні скельці.

Забурунять моря й захитаються вежі.
Закружляють вітри золотого Нарциса.
І на привидах болю постануть пожежі,
Щоб нарешті ти полум'я вволю напився.

І смаглява епоха - остання відрада -
Вже чвала на коні перетерплого цвіту.
І богиня Гала - непідробна, як правда, -
Нахиляється над непритомністю світу.

Юрій Андрухович

Ці рекреації, повні доби
Ти потопи у собі, потопи.

Свято вогню, перелоги душі,
Тіні якісь нетутешні, чужі...

Все, що вкарбовано в морок століть,
Десь поміж нами хрестами стоїть.

Вершнику, як ти потрапиш в сідло,
Адже світання іще не прийшло?

Шию обплутав гуцульський аркан.
Чом ти від нього у світ не тікав?

Духу забракло чи плоті здалось,
Що віднайде тебе в просторі хтось?

Чи у чортопільських злих міражах
Ти загубив свого подиху жар?

...Свято вогню пролилося дощем,
Стало нічим серед сонму нікчем.

Роман Віктюк

У пошуку всесвітньої цноти
Півсвіту, певно, треба роздягти.

На сцені, де розіграно печаль,
Шукати годі вічності причал.

Тут іншої реальності порив
Над масками й колонами творив.

З пекельної недремності душі
Зійшли усі жадання міражі.

І все було супроти перемін.
Лишилось тільки вдарити у дзвін

Легендою подвійності життя –
Без знижки на родинне співчуття...

Але куди за крилами завіс
Тебе твій дух окрилений заніс?

...У пошуку всесвітньої цноти
Притулок для кохання віднайти.

Лесь Курбас

Не залишайте режисерів
Віч-на-віч з вічністю вночі.
Вони замкнуть у простір двері
І не залишать нам ключів.

І стануть вимовчані ролі
Єдиним видобутком зла.
Ми на підмостках свого болю -
Лише відлунки ремесла.

Але коли спаде полуда
З лаштунків нашої мети?
Нам час не виліпив погруддя,
Щоб наші долі зберегти.

І там, де нас вартують зорі,
Не загасити мрій свічу.
...На барикадах "Березолю"
Лунають оплески дощу.

Лорка

Все загинуло.
Одне мовчання зі мною.
Федеріко Гарсія Лорка

Усе загинуло. І лиш
Одне мовчання безперервне.
І на світанку тиша з тиш
Струною зойкнула затерпло.

О душе! Ти куди летиш?
Вернись, жаго немилосердна!
Невже з-за обрію чутніш
Моє циганське романсеро?

Я пережив мільйон смертей
І не чекав чужих гостей
На святі власного сторіччя.

Але мені навперейми
Зненацька грянули громи
І зорі хлинули у вічі.

Казимир Малевич

І вади, і звади, й завади...
Що твориш для відстаней ти?
Не може довіку тривати
Епоха тривкої мети.

Хилилась-томилась покора,
Навіяні смутки плелись.
І треба зануритись в морок,
Щоб винайти променя смисл.

Забудьте надзоряні втрати!
Забудьте надсонячні дні!
В червоному - чорне.
Це - грати.
А істина вже у вогні.

Пабло Пікассо

Між "Гернікою"
і "Голубом миру" -
твоє неофітне їство.

І жодної квітки
обабіч душі.
І жодної тиші
в долонях.

І от - перехід
від нудьги до повстання.
І от - самота
від чужого плеча.

Ти скільки віків
проголошуєш битви
в наскельному
пошуку
свят?

Ти скільки доріг 
обійшов поза смутків
свого вороття?

Минуле
виходить із бою.
А в завтрашнім -
тільки полон.

Олесь Жолдак

Не варто сточувати щастя
Або знеструмлювати бунт.
Їх перейняти вже не вдасться
На перемерзлий серця ґрунт.

Крізь бетоновані розпуки,
Завіси з протягами днів
Хто сіє маревності муки
На оксамитові вогні?

І відстороненість печалі,
І супровідності думки,
І голосінь у мертвій залі,
І незборонностей цівки...

Глухий паноптикум на вирві,
Незмивний вічності наїв...
Такою і була, повірте,
Вітчизна в погляді моїм.

Понтій Пилат
(за М.Булгаковим)

Га-Ноцрі тут. Він каже правду.
А світ до неї ще не звик.
В усьому бачить вічну зваду
І не купляється на звих.

Та присуд є. І ніч холоне.
І на устах - липка печать.
І днів твоїх центуріони
Понад пустелями кричать.

А він рече - і стигнуть грози.
І легіони гаснуть сонць.
І вдовольнити треба позов,
Щоб захиститись від пророцтв.

Ось хрест несуть крізь кожні вічі.
Хто розпинатиме біду?
А у чаду горять, мов свічі,
Його слова: "Я ще прийду..."

Джордано Бруно

Невігластво - велика штука.
Але яка життя наука,
Коли на площі провидінь
Тебе в чужу вдягають тінь?

Ведуть по брук, мов каліцтво,
І над душею чинять слідство,
І сто ночей кладуть у хмиз,
Щоб спалахнув жадання смисл.

Та от свіча твоя погасне,
І згине дійство передчасне.
Але над людством всі віки
Чужі згорятимуть зірки.