“Кіно – це моя ірраціональна пристрасть” - Педро Альмодовар

Остання стрічка іспанця Педро Альмодовара традиційно чуттєва, пристрасна, естетична і трагічна водночас. Одну з головних ролей режисер віддає своїй улюбленій музі – Пенелопі Круз, яка знімається у картині Альмодовара вже вчетверте.

Сюжет обертається навколо відомого в минулому кінорежисера Матео, який у автокатастрофі втратив зір і кохану жінку. З того часу він усамітнюється, живе під вигаданим ім’ям, але продовжує писати сценарії. Одного разу в нього на порозі з’являється молодик, який пропонує зазняти фільм у співавторстві. Він нагадує йому про страшні події на острові Лансароте, про які він намагався забути ось у же 14 років.
Лєна (Пенелопа Круз) – секретарка. Через хворобу батька і фінансову скруту вона змушена стати коханкою власного шефа. Її мрія – зніматися у кіно. Коханець дає гроші на фільм і вона отримує головну роль.
Матео одразу ж закохується в незнайомку, яка отримала головну роль у фільмі через свого багатого коханця.
Виникає конфлікт інтересів: Лєна хоче залишити старого Ернесто, але він їй цього не пробачає.
Врешті, режисер втрачає свою картину, свою кохану і себе (власне лише зір, але наполягає на тому, що Матео помер, а він тепер Гаррі Кейн).

Проте це поверхня сюжету, бо фільм власне про кінематограф. Про ті тонкі матерії , які сподвигають митця до створення нової картини, дають йому сили і натхнення. Тут знаходимо безліч алюзіїй на інші картини Альмодовара. Простір густо заповнений естетичними елементами, деякі кадри гідні бути живописними шедеврами.

“Я вперше так відверто зізнався у коханні до кінематографа,” - розповідає Альмодовар. “Зізнання в коханні кіно, його матерії, людям, які викладаються на повну перед камерою і за кадром, також екрану, як простору, в якому відображені всі інтриги, почуття та емоції. Це зізнання в кохані до справи, яка приносить засоби для існування, але є дещо більшою ніж просто професія. Кіно – це моя ірраціональна пристрасть.”


Автор: Олена Дюк