* * *
Вергаючи днів загорожі,
Ламаючи поклик долин,
Стаємо все більше ми схожі
На шелест осінніх краплин.
Долаючи обіг обставин,
Знімаючи маски життя,
З собою все більше лукавим
На самім краю небуття.
От тільки так жаль ті дороги,
Які упірнули в туман.
…Спочатку усі ми — як боги,
В кінці ж кожен з нас — мов шаман.


