Акустика слів розчинилась в світанку.
Лишилась мелодія твого тепла.
Ніколи тебе не кохав без останку,
А ти до останку зі мною була.

І в грудях дзвеніла, як пісня, як птиця,
Сполохана звуками серцебиття.
А потім злетіла, щоб в небі іскриться
Промінням печалі, розлуки, нестям...

А я, у покори і примхи закутий,
Стою серед муки найдовшої з тиш.
І як в своє серце тебе повернути,
Коли ти струною в безмежжя летиш?..