КОЗАК МАМАЙ

На краю України стою
І шукаю вітчизну свою.
На самому краєчку Щита
Зупинила мене гіркота.

Це б помчати крізь ночі і дні,
Та чатує лихий печеніг.
Він отруйну стрілу вже ладна,
Щоб мене повалити з сідла.

А за ним - наче тьми - татарви,
З-під якої не видно трави.
Аж по Сіверщину й Оболонь
Не втекти від смертельних погонь.

Все одно я ладнаю коня -
Жоден сумнів мене не спиня.
В мене Щит Золотий, а над ним -
Охоронець душі - Серафим.

І ніщо тут мене не здола,
Навіть гостра й отруйна стріла.
І заклякнуть чужинці усі
На краю України-Русі.