Ми зустрілись з тобою банально… Зустрілись собі та й все… Ми були схожі і нам було весело разом… Ми розмовляли довго про все і ні про що… Як у всіх… банально… Я пам”ятаю твою барлогу з віконечком, яке нікуди не виходило. Воно відчинялося і впиралося в стіну іншого дому… Туди іноді залітали горобці, напевно, ризикуючи життям… Залітали, бо ти їх годував і вони тебе не боялися, вони тебе любили… Вікно, що виходило в двір, було на рівні асфальту… Мені це дуже подобалось… Ти лишав його відчиненим, бо коти, яких ти обожнював, заходили до тебе в гості через нього… Вони заходили і ласували тим, що ти залишив для них у кухні… Вони тебе всі любили…а я боялась… Боялась, бо було «Але»… Дуже важливе «Але»… Хоча так не хотілося б називати Його… Але Він вже був. Був, коли ми познайомились, був, коли ми здружились, був, коли я заплуталась… Заплуталась тому, що знала одну істину, істину, яку я для себе переглянула… Любити можна тільки одного!!!! Це вирок! Це вирок для мене, для тебе і для нього!!!! Я знаю, що це невірно… Але від того не легше.. Люби хоч трьох! Але обрати потрібного одного… Ти не вірив, що я залишусь з тобою… Точніше, ти не дозволяв собі вірити… ти боявся… Ми боялись, але йшли далі, обертаючись, зупиняючись, але йшли… Ти говорив про роздолі пасовища, де ми будемо жити удвох. Нікого немає – тільки ми… Ти пасеш коней (чому коней?), а я чекаю тебе у нашому шалаші, готую тобі вечерю і… посміхаюсь… Ти любив, коли я посміхалась… Я тобі видавалась кумедною… І в момент, коли я повинна була вирішити, я злякалась всього нового. Ти був кочівником у душі… Ти вільний! Я боялась дати собі волю і бути такою… Хоча я така… Але нажаль не в цьому житті… не в цьому… житті…

     Монголія… Ми чабани… А точніше – ти… А я твоя жінка… Нас двоє… Але це поки що… Незабаром нас буде більше… Ти зараз «на роботі». Я прибираю наш гер*… Ми не залежимо від речей, тому їх так мало - саме необхідне для життя. Бо ми – кочівники… Я наливаю кумис (ось чому ти мріяв пасти коней…), ти його так любиш…

     Запаморочилась голова… Здається, щось відбувається… Я помираю… От так, без попереджень, знаків, снів пророчих… Я помираю, а тебе поряд немає… Я помираю…Сумно… Сумно, що так швидко все закінчилось… Напевно в іншому житті… в іншому… житті…

     Я не померла… Точніше я зникла з Раю… Так закінчився мій Рай, наш Рай… Знову прийшов час мені народитися на планеті Земля… Я зароджуюсь… Все спочатку… Можливо у цьому житті ми будемо разом… До самого кінця… Будемо пасти корів, чи то коней… Чи будемо плавати у морі.. Будемо піратами… То все одно… Головне, щоб у цьому житті вже…

     Я скоро з”явлюсь у цьому світі… Де знаходитесь ви… Я про все забуду… Тільки б у цьому житті… Тільки б у цьому житті не боятися… Зараз мою пам”ять буде заблоковано… Але я все згадаю, як тільки прийде банальний роковий день… А він прийде… І зустрівши тебе – я все пригадаю… Можливо вже у цьому житті…
     У відповідь моїм надіям Хтось посміхнувся… До чого б це?...

*гер - вкриті войлочними кошмами юрти, в них живуть і літом, і зимою…