Дочекатися, бо втрата неминуча,
Сподіватися на краще, бо везуча.
Відшукати шлях до сонця, як найшвидше,
І тримати у долонях в'ялі квіти.

Позакреслювати відгуки знайомих,
Вимальовувати слід в очах прозорих.
Зачепити хоч одне проміння сонця,
Відродити все нове, що забулося.

Замовчати і чекати цілу вічність,
І ніколи не пізнати свою цінність.
І летіти над Землею, як на крилах,
Тільки квіти у вінки в долонях звиті.

І землею покривати божий сором,
Щоб кричав про це сусідам старий ворон.
І сльозами, як дощами, умиватись,
Щоб ночами і віками міцно спати.

Бо на світло вже летіти не встигаєш,
Розумієш, що і тіло ти втрачаєш.
Все мовчить, не розуміють, що не стало
Твого тіла, а душа як квітка в'яла.

18.12.2007г