Стукіт колес відбиває ритм мого серця. Кожен його удар відміряє кілометраж мого життя, що стальними рельсами впивається в небо, минаючи горизонт.
Поршні і залізні рухи
Я живу на колесах
Вокзал до вокзалу
Від лінійної циклічності маршруту дере у горлі і чорніє пара.
Я залізничний смолоскип, що згасне при світлі майбутнього, але зараз – я розрізаю темряву світлом прожектора і наповнююсь поглядами. В очах тих, хто бачить мене печаль і заздрість, бо я минаю їх.
Кількістю шпал можна виміряти мої думки, кількістю переїздів – мої бажання. Пейзаж довкола – то суцільна змазана пляма простору, де я – час.
Я стрімко рухаюсь вперед, без страху і зупинки, без сумніву і червоного світла. Я на шляху!