НІЯКИХ УТОПІЙ!!!
Цедра ─ жовта шкірка лимона. Зазвичай, тонка та трохи жорсткувата.
Серцевина ─ гірка. Дуже.
Каштанове неслухняне волосся.
Довгуваті руки.
Далі складніше.
Розриває навпіл папір, коли щось не виходить.
Читає книжки.
Цедра ─ жовта шкірка лимона.
Голоси з вітальні. Почало працювати радіо після 12 годин спочинку та тиші.
Програми для школярів, студентів, для всіх і кожного, хто слухає.
Цитрину ошпарюють кип’ятком.
Лайка через дурницю. Так, чергову. Чергову дурницю.
Та кожен щось доводить, доводить…
Лаються двоє, третій затикає вуха, йому набридло.
Набридло те, що в сотий раз починається.
Починається.
Пауза. Вона зараз доречна. Ігнорувати суперечку. Щоб зупинити, щоб не чути. Доречна для нього.
Доречна для нас.
Інтервал.
Закінчилось.
Третій найщасливіший. Час снідати.
Що за натяк? Хто перетворив 15 хвилин насолоди від смачного чаю з сандвічем на засіб для помсти?
Тарілка, а в ній надрізана цитрина.
Один із двох, із тих, хто сперечався. Певна річ! Один із них.
Цитрину прошпарили кип’ятком. Етапи.
Все це відбулося сьогодні о 9 ранку. Збираючись на роботу, старанно підфарбовуючи очі, тітка встигла влаштувати лекцію, приводом до якої стала неймовірна впертість її подруги.
Їй кажеш «Зроби так», а у відповідь, лунає: «Ні. Ні. Ні. Ні. Не буду. Ні.»
Пронизує гострими стрілами, змушує одказати щось каверзне.
Тут і сплеску емоцій не стримати.
«Будеш. Будеш. У тебе немає виходу!»
«О! Не хвилюйся, знайду! Хоч не двері, а й вікно підійде! Це моя логіка. Я їй не зраджую. Як і собі. Ніколи!»
«Подивимось. Все попереду. Я попередила. Твоє діло. Вирішуй. Мені байдуже.»
«Чого ти причепилася?»
«Добре, годі. Тебе не перебореш.»
Її. Ту, що розриває навпіл папір, коли щось не виходить. Читає книжки.
Тітчину подругу.
А дитя до чого? Він не хоче слухати сього.
Натяк присутній.
Авжеж. Без цього ніяк.
Цитрина ошпарена. Цим все сказано.
Ніяких утопій! Тільки реальність, панове.
