Коли я засну на Сонці, моя лінива тінь нарешті встане і знайде собі занняття – буде берегти мій сон, а поки що тягнеться за тілом, як тіло за душею.
Тисячі душ щодня тягають тіла за собою неначе штани, що впали у непідходящий момент, неначе раки-самітники свої раковини.
Доки равлик затягне на гору свою хатинку, то встигає роздивитись все довкола.
Равлику не потрібно будувати ані домівку, ані домовину. Тому йому нікуди поспішати. Людині ж треба встигнути збудувати дім, народити сина, посадити дерево. Потім з сином зрубати те дерево і розпиляти на дошки, з них змайструвати домовину, у якій її поховає син… Равлику усе це непотрібно.

Важко заблукати в своїй раковині і зовсім неможливо з неї вибратись, страх примушує триматись за неї ще сильніше, немов «ботанів» за свої талмуди, що в ностальгії за дитинством лізуть з головою у лоно науки і харчуються з її паперових грудей штучним молоком чорних літер. Допоки прочитають усе, що їх цікавить, вони стопчуть не одну пару очей та окулярів.

У прагненні дізнатись як усе є і до чого, вони все вивчають, аналізують, розбирають, розрізають. Проте ріжуть тільки мертві тіла. Вони ж не здогадуються, що найцікавіше можна знайти лише в живій природі, живому тілі, істоті, плоті. Наприклад, розрізаючи мертвий мозок, вони не здогадуються, що могли б навчитись і дізнатись набагато більше, якби розрубали собі голови і зазирнули туди. Однак, вони не наважуються зробити це, тому і заздрять ветеранам, солдатам, кривавим вбивцям і маніакам, що є першовідкривачами, першодослідниками і залишають після себе тільки недоїдки для питливих очей журналістів, вчених та слідчих. Їм цікаво те, чого вони не створили!

Творцю давно вже все це нецікаво. Вставивши в секретне місце ключика і завівши пружини в кожному будильнику на свій час, він знає все наперед. Знає ресурс часового механізму кожної людини.
Певним чином Творець є дослідником. Бо зло у будь-якому прояві, яке, однак, створив не він, а злоякісна пухлина під назвою «мозок» одного з янголів, Творець рубає на кожному кроці, бажаючи вивчити його з середини і краще зрозуміти, щоб винайти ліки проти нього.
Та як можна зрозуміти те, чим ти не є?
У цьому допомагає віра та уява. Перша дає можливість повірити наслово вченим, що порились у мертвому тілі, і прийшли до висновку, що там не варто ритись, а друга – уявити, з яких інгредієнтів це тіло складається.
Я вірю всім і маю уяву, отож мені не потрібна освіта? А як же їжа, одяг, як же раковина, тобто будинок?
Я хотів би бути пташкою, що не хвилюється за завтрашній день і харчується з того, що Небо пошле, та гадити з висоти пташиного посліду на кого воно вкаже.
А ще мені потрібна дружина, щоб нам не було так нудно тягнути наші раковини. Удвох веселіше – тицяти пальцями і сміятись з хатинок одне одного та ріжок на голові. Крім того, хтось же повинен допомогти будувати будинок і прибирати в ньому, народити і виростити сина.

До чого це я? Та до того, що ми бачимо це «кіно» таким, залежно від швидкості, з якою нам його крутять, точніше зі швидкістю, з якою ми його дивимось, і з якою тягнемо наші тіла-хатки за собою.
У день, коли лінива тінь стане мені непотрібна (бо я не матиму тіла) і ляже замість мене в могилу, я зможу розігнати справжню швидкість. Час стане повільним, як сторінки книжки, яку уважно читаєш.

Отредактировано blok-ivan (2008-06-13 08:00:21)