Crazy train

…Сьогодні прийшов ще один квиток. Як завжди неочікувано, а втім, передбачувано. Цього разу це квиток на потяг, потяг мого минулого майбутнього. Він дасть мені те, що я не встиг, і відвезе туди, де я вже був. Я знаю. Хоча пам'ять не хоче це підтвердити. Та нехай. Я знаю. Це буде подорож без сумнівів і вагань, лише потяг, точніше потяг до потягу.
З кожним стукотом колес я віддалятимусь від того, що я був і наближатимусь до того, що я є, справді є. Все лишиться позаду: біль, зневага, тремтіння чужого тіла в обіймах, пекучі спогади. Більше ніяких бліх, ніяких шекспірівських театрів. Буде лише  тиша, яку я цурався і лише кратькома підбирав її крихти, і стукіт колес. Прислухайтесь. Чуєте? Він їде. Поволі, не  кваплячись – він завжди встигає вчасно. Він їде. Якщо відчути його рух, то биття серця буде відлунюватись у стукоті його колес. Прислухайтесь. Прислухайтесь до свого серця, воно нашіптуватиме вам його пісню.
Час до посадки не хоче гладшати, він все меншає, тобто – зрозумієте. Скоро. Він їде. Я вже відчуваю стукіт колес. Моє серце відчуває його. Ну все, я готовий. Мабуть. Хоча навіщо себе обманювати: готовності немає, є лише добуток байдужості на несподіваність. Він їде.
Ось і він. Мій потяг, потяг до іншого. До іншого…