Про собак і не тільки

Яка чудова сонячна погода! Хочеться цілий день бігати з розкритим ротом із висунутим язиком і швидко дихати. Що я і роблю! Тільки от асфальт дуже гарячий під усіма чотирма лапами.Та то нічого, бо скоро ми вже будемо вдома, де можна буде попити води і відпочити у холодку.
У такі дні здається, що язик стає довшим і мало не дістає землі. Нажаль довшим стає тільки язик … А ноги – ні. Отож і доводиться ними швиденько перебирати аби встигнути за довгоногими Шаріком і Господарем. Така плата за еволюцію. Моя мама завжди говорила, що ми, такси, є вершиною собачої еволюції! Нам не потрібні довгі ноги, щоб ловити здобич, бо люди тримають нас для краси, і самі нам добувають їжу, прислуговують, прибирають за нами, і бігати швидко у нас нема потреби, бо господар, пожалівши свою улюблену таксу, часто бере її на руки і носить з собою. Словом, у дечому ми обійшли людей по розвитку, і тепер вони нам слугують.
Минули ті часи, коли собака був потрібен для того, щоб приносити первісній людині палочку-кидачку на тренуваннях по метанню цих самих паличок в уявного мамонта. У аборигенів, до речі, собак не було ніколи і нема й дотепер, бо вони винайшли бумеранги, що самі повертались до мисливця,-- так розповідала моя мама…Хіба що інколи, коли Шарік дуже попросить, то господар поганяє його, покидає йому яку-небудь гілляку у парку.
Шарік – вівчарка, німецька, таму його організм вимагає побігати за палицею. Отуже який педантичний і добросовісний пес!—ніколи не накладе у черевики господарю, кістки, що не доїв, ховає прозапас, на зиму. Ач який хазяйновитий! Чисто тобі німецька кров, арієць!... Тільки смердить від нього дуже. Він акуратний, але дуже волохатий, і тому дуже швидко пітніє. Та це не заважає йому ознайомитись із довгоногими кралями на вулиці, навіть навпаки: сильний запах справжнього «мужчини» приваблює слабку стать. Отож коли поруч мене Шарік, то я не маю жодних шансів, усі дівчата липнуть тільки до нього. А на мене не звертають уваги!...
Мені з дівчатами не таланить. Зазвичай подобаються ті, яким я не подобаюсь: довгоногі хвостаті красуні мене просто не помічають. Однак, хоч я дуже подобаюсь своїм таксам, проте дивитись на них не можу. Серце не лежить.
У господаря подібна ситуація. Йому також подобаються довгоногі, але вони на нього не звертають уваги, бо він «не дуже багатий» або «занадто старий», через що він сильно переживає. Хоча я його не зовсім розумію. Що він у них знайшов? – зовсім голі, лише на голові є дуже довга і гарна шерсть, без хвостов, ходять на двох, абсолютно лисих, лапах!... Але, звичайно ж, кожному своє.
Отож ідемо утрьох. Ми з Шаріком ведемо господаря за повідки, щоб не заблукав. Він же, у свою чергу, нас дуже любить і тому  міцно тримає, щоб ніхто не вкрав. Шарік мовчить, бо Господар вдягнув йому намордника, щоб той не патякав. Ги-ги. Бо, угледівши дівчат, він одразу починає загравати з ними, сипле компліментами, жартує, але люди, не розуміючи його німецького акценту, занадто лякаються, думають що він «гавкає» на них.
Нарешті вдома! Рідне подвір’я. У тіні великого клена можна побігати по прохолодній траві. Такий кайф! – ідеальний природний фітомасаж  для черева. Нажаль Шарік через свій зріст такого задоволення отримати не може, тому просто перевіряє усі кути та стовпчики, чи бува хто-небудь не приходив до нас.
Дивне ім’я Шарік! – зовсім не німецьке. Що воно означає? Хоча Господар часто кличе його іншим ім’ям – Рікша. Моя мама казала, що це індійське слово, але що воно значить, я не пам’ятаю. Шарік же вирішив, що має індійські корені і тому дуже захопився ідеєю реінкарнації. А точніше, його приваблює можливість досягти нірвани, але для цього треба розірвати ланцюг перероджень, що під силу далеко не всім. Але він із німецькою відповідальністю і педантизмом тренується щодня – бігає. Каже, що чим швидше біжить, тим вужчою стає дорога попереду, а, як відомо, істинний шлях самий вужчий з усіх. Шарік мріє досягти такої швидкості, коли горизонт перетвориться на маленьку зірочку, яка і буде тим світлом у кінці темного тунелю буденності, що приведе у нірвану.
Хоч він мені й не говорив, проте я знаю, ким він хоче стати у нірвані – гарненьким метеликом. Це видно по його очах, коли Шарік ганяється за зграями метеликів по садку, підстрибуючи і намагаючись полетіти за ними… І чим йому не подобається бути собакою? Не розумію! Подумаєш, багато користі від отих крилець!
Нарешті господар приніс нам поїсти! Як смачно! Ми з Шаріком любимо його, бо він ніколи на нас не кричить і не б’є. Ми його найліпші друзі! – він нам це часто говорить. А ще довгими вечорами, особливо взимку, він нам читає що-небудь у вітальні. Найчастіше щось із зарубіжної літератури. Взагалі моїй мамі дуже подобався Джек Лондон, на його честь мене й назвали Джеком. А ще наш Господар дуже вихований, і ніколи не називає людей, якими б поганими вони не були, іменами тварин. На відміну від наших сусідів через паркан, які тільки те й роблять що називають одне одного свинями, козлами, баранами, і т. ін., я вже мовчу про образливі для собак назви…
При всіх перевагах еволюційного розвитку такс є один суттєвий недолік – свербіння у вухах. І дуже проблематично дістати задньою лапою до того самого сверблячого вуха, особливо після гарного обіду! Отож доводиться прохати хазяїна, і він з радістю бере мене на руки, де я і засинаю.
Треба добряче виспатись, бо цієї ночі буде повний місяць. Його не можна пропустити, бо кожен поважаючий себе пес прохає щось у неба, або просто виходить перевірити своє вокальне вміння у такий пізній час. Романтика!
Ми ж із Шаріком будемо просити у неба кожен про своє. Шарік – прохатиме нірвану у місяця. Мені ж дуже подобаються зірки, і сподіваюсь, що після смерті я стану одним із сузір’їв – Сузір’ям Такси (або Джека). Тому сьогодні вночі прохатиму тварин із інших сузір’їв забрати до себе…
Але у свій час.

Отредактировано blok-ivan (2008-06-05 00:03:43)