Пізній-пізній вечір… Погода доволі тепла от і сиджу собі в пустому парку на лавочці. Сьогодні відбудеться інтерв’ю… Ой, тільки не питайте з ким, добре? Зараз дуже дратують ці дивні ваші погляди і такого роду питання… Інтерв’ю, та й годі. Ясно?

Переді мною вже стирчить у повній готовності ліхтар-мікрофон, він вже палає від нетерплячки… А я все не можу зібратись з думками… Та треба, бо навіщо було його сьогодні приходити сюди…

Окей. 

Перше питання : Коли Ви народились?

Господи, давайте без цих фальшиво-зацікавлених і нікому непотрібних питань. Яка кому різниця і цікавість з того? Якщо навіть мені того не хочеться пригадувати… А коли друзі починають телефонувати, щоб поздоровити, то після першого ж поздоровлення я вимикаю телефон… Не розумію я цього свята… Це свято тільки моє й моєї мами. Не моє, не Ваше, а тільки моє й мамине… От воно більше нікого й не стосується, навіть настирливих астрологів і хіромантів…

Питання друге: З чим, або з ким Ви…

Слухай, давай на «ти»… Бо чого це ти мені будеш викати, коли ми ледве одне одного знаємо… А повага… То нам одне одного немає за що поважати… Хіба не так?

Добре. Питання друге (дубль - 2): З чим, або з ким ти себе асоціюєш?

Яке смішне питання. Я можу сказати тільки те, що відчуваю гостро останнім часом. Про це мені дуже хочеться сказати. От моя душа зараз схожа на авоську хаотично заповнену кубиками з буквами алфавіту, кути яких стирчать у різні боки…

Питання третє: Ти маєш на всі питання свої відповіді?

Це сарказм? Та як хочеш… Звісно не на всі… Ось сьогодні в мене виникло питання, на яке я поки не знайшла остаточної відповіді… Ще не було стільки часу… чи не було бажання… та то неважливо… Головне: питання є, а відповіді немає… Так от. Коли я сьогодні ганяла на своєму автомобілі на доволі великій швидкості, пригальмувавши на світлофорі, вихопила з натовпу пішоходів випадковий погляд людини, і коли я поїхала далі, то він (погляд), вчепившись мені в очі, ще довго тягся за мною, як розплавлена на сонці жувальна гумка. Чому так? Чому погляди знайомих та близьких не чіпляються так, як погляди зовсім не відомих випадкових людей? І взагалі, чому так виходить? І для чого?

Питання четверте: Що ти можеш сказати про взаємини між чоловіком та жінкою? Тільки в двох реченнях, бо підозрюю, що ти про це можеш говорити дуже довго (дивно всміхається).

Слухай, друже, тобі не завадило б краще підготуватися до цього інтерв’ю (тепер я дивно всміхаюсь). Про це я дійсно можу говорити безкінечно довго. Але то все балачки, та й годі. Скажу тобі перше, що прийшло мені зараз на думку. А точніше запитаю: чому у багатьох східних країнах жінки закривають всю себе, залишаючи відкритими тільки очі, а європейки відкривають все, а очі ховають за темними окулярами? Мовчиш? Так, буде про що поміркувати, коли буде зовсім одиноко (якась тінь пробігла по моєму лицю… тінь втомленої посмішки, чи що). А знаєш, що ще мені хочеться сказати про такі східні релігії? От вони викликають в мені переплетіння суперечливих почуттів. З одного боку, це відчуття чогось первісного, що викликає в мене інстинктивну повагу. А з іншого – відчуття первісної справедливості, але в то й же час несправедливості… Але от точно, що я можу сказати, так це те, що я б не хотіла бути на місці цих жінок. Ось це якраз одне з моїх відчуттів, яке не суперечливе, а непохитне навіть… (хвилина тиші…Ліхтар якось дивно нахилило, після останніх моїх думок та питань).

Питання п’яте (нажаль, останнє): Що ти думаєш про балкони?

(я покосилась на ліхтар… буває з деякими непідготовленими, після деяких душевних розмов зі мною (сумно всміхаюсь до себе). Про балкони? Деякі балкони на деяких будинках, як кулони. Їх дуже багато, як золота на заможній провінціалці. Так от – деякі балкони, як кулони навішані один на одного… (Боже, який несмак!)… (Ліхтар хилило все нижче додолу), а деякі балкони, як пігулки цитрамону… широкого спектра дії. Прийняв один раз - і вже нічого ніколи не болить. Ні в грудях, ні в голові, навіть у животі не болить…

Ліхтар скрутило… і він згас… Напевне, інтерв’ю закінчено… Доречі, цікава ідея про балкон-пігулку широкого спектра дії… Я почала темніти зсередини, ніхто б цього не побачив, це можна відчути тільки мені, або підготовленій людині… Підготовленій для мене… Починався смерч в мені… крутилось в голові… І я почала думати про балкон-пігулку. Яка ж це гарна все ж таки ідея.

Але вечірній теплий легкий вітерець сипнув мені в розкриті очі піску і я інстинктивно заплющила очі і відвернулась в інший бік… Вітру вдалось пригасити смерч, що застилав мені очі. Я відкрила їх… І побачила, що поряд цвіте вишня… Боже, яка краса! Це ж весна прийшла! І все розтануло, як сон. Бо весна ж..! Я піднялась і пішла втішатися тим, що я вільна. Вільна робити все, що заманеться, бо в мене є вибір… але яка ж це свобода, коли потрібно все одно з чогось вибирати? (А хто це, взагалі, з великих сказав?)…