Місяць повісився від відчаю. Хмари затуляють небо. Все простіше, коли не поруч... Все простіше, коли немає з ким... Все простіше, коли немає сенсу... або ж сексу...
Ти дивишся отруйним поглядом. Докурюючи останню цигарку, біжиш в нічний магазин. В нього така іронічна назва - "ШАНС".
Хочеться вистрілити. Або в усіх або в себе. Незважаючи на вибір, все одно залишишся в програшу.
- Дайте пачку Честера, бідьте ласкаві!... - продавщиця, вже не молода жінка з втомленим поглядом, яка зовсім не бажає обслуговувати тебе в три години ночі, все ж таки підіймається і продає тобі останню пачку.
Марно. Все марно. Вона не прийшла. Ти чекав її довго. Все життя. А вона не прийшла. Хвилини ламали життя. Нерви. Циферблат годинника відраховував час, якого залишилося зовсім мало...
В тебе залишилася одна пачка. Одна пачка. 20 цигарок. Дим виїдає очі. Ти втомився чекати на неї.
Сьогодні тобі подзвонив Бог. Але ти не повірив Йому, коли Він сказав, що вона не прийде. А ти її так чекав!
Ти її бачив один раз. І то у вві сні. Вона була маленькою дівчинкою з великими глибокими очима и білими пухнастими крилами. Вона мала тебе врятувати. Вона мала... Але вона не прийшла.
Це був твій останній шанс! І ти забрався на дах девятиповерхового будинку, звісив ноги й чекав. Цигарка за цигаркою. Ніч. Падають зорі. Місяць повісився. Хмари затуляють небо. Ти ще чекаєш... Ти ще чекаєш на неї...
Внизу проїзджають машини. Різні. Іномарки, "совєтські"... Різних кольорів й різних марок. Машини. А ти чекаєш на неї.
Скоро зійде сонце. Вона мала прийти в ночі.
Ти підходиш до краю. Остання цигарка. Викидаєш. Колись-же ти мав кинути палити? То чому б тобі це не щробити саме зараз? Навіть якщо залишилося жити декілька секунд? І ти кидаєш...
Сонце вже от-от зійде. Вона не прийшла... Вона не прийде... Ти вперше повірив Богові... Ти вперше повірив...
Летиш...
Вона не прийшла...
21.03.08.