Миколині Пригоди
(Частина перша)

Ішов колись наш хлоп-Микола.
Ішов, ішов, ішов додолу!
Шукав чи щастя, чи пригод
Та й взяв в дорогу бутерброд!

Довго ішов він через ліс,
Та на розбійників наліз!
Вони йому зв’язали руки
Ото були вої – гайдуки
Його одежу обшукали,
І бутербродика забрали.
Сидить у лісі, там, один
І через ліс йде господин.
Він їде пишно – на кареті,
А поряд нього сидять леді.
Микола зойкнув – «ПОМОЖІТЕ!»
А пан кричить – «ЛОВІТЬ! В’ЯЖІТЕ!»
І охоронці побряли –
Миколу разом привели.

Микола наш сильно пручався –
Від охоронців відбивався.
Нарешті, вирвався від них,
Йшов через ліс, та до своїх!
Та через ліс йти не вдалося –
Годин три тікав від лося.
І от зроби він такий крюк,
Що мало не настав каюк!

Іде, іде, впаде та йде
Через болото все бреде!
В топкій багнюці він загряз
Аж бачить дерево – то ж в’яз
Склонився сильно над болотом
І йому віту простягнув.
Хапаючи повітря ротом
Микола все ж таки втонув…

(Частина друга – З Пекла!)

І опинивсь Микола в пеклі –
Серед котлів, серед чортів,
А чорти такі немиті,
Що враз блювати захотів!
Микола – парубок завзятий,
За раз з’їдає поросяту!
І от чорти ідуть до нього –
Одразу вгледіли не свого!
Вони тризуби наточили,
Миколі в зад всадить хотіли!
Та наш Микола – «хоть куда,
Пред ним расступится вода!»
Чорти його таким узнали,
Коли по пеклу та-ак тікали,
Що там, по пеклу шкереберть
Затанцювала б й сама смерть!
Ото був в пеклі день із днів –
Всі грішники вилазили з котлів,
Та швидко в Рай вони тікали!
Та пекла Рай уже не мав,
Коли ж там наш Микола побував!

Наш Микола – богатир,
Із пекла виліз, та за мир
Він випив з самої горлянки,
Гуляв в шинку аж до світанку!
Прокинувшися він побачив,
Що до палацу він забрів,
І що такого ще не бачив
Ніхто із його земляків!
Він привстає, і бачить – Диво…
Пред ним, мов сяйво засвітило,
Іскрилося, як тисячі огнів…
Всередині він пташечку узрів.

Ото була якась жар-птиця,
Чи журавель, чи то синиця,
Одраз Микола зшаленів,
Помацать дуже захотів!
Та було сяйво не просте –
Усе відштовхує та б’є.
І сів Микола, і подумав
Як з цього замку утікать
Та не приміченим біжать.
Почав травити анекдоти:
І про чортів, і про болото,
В якому він колись зав’яз
Та згадував його не раз.
Аж ось жар-птиця розсміялась
І сяйво те порозбігалось,
А наш Микола тут пробіг,
І захопив собі батіг!

(Частина третя – У гайдуки!)

По лісу йде він препоганий.
Чи то він хворий, чи то п’яний,
Десь там у лісі він присів
Та карти на пеньочку розложив.
І бачить він, все що було,
Все що пройшло і загуло,
А догадать йому не дали
Гайдуки – просто там зв’язали.
Він зв’язаний так озвірів,
Що ту мотузку й порішив.
Він злий такий, як дикий вепр,
Що переплигнув би він Днєпр.
Але гайдуки все гудуть:
«Стій же, туркеню,
А то вб’ють!»
От тут в Миколи відлягло
Та й крикнув він –
«Привіт! Халло!,
Та я ж не турок, хлопці-други!
Я Українець! У вас туго?»
Аж тут гайдуки так сказали:
«Ти українець? Що за плани?
Тоді ти перший наш друзяка,
Але, все ж, викинь свій батіг.
Я, звісно, бачу, ти – вояка,
І не на жарт, а занеміг!»
Гайдуки нашого Миколу
На ноші, та гайда додому!

І тут, у таборі гайдуки
Взяли Миколу на поруки.
І через день, чрез два, десь так
Микола на посту – мастак
Він щоб хропіть лишню годину
Натягнув дріт, дзвінок, й на сіно!
Йому це йшло все, поки, з рук,
Коли не став він сам – гайдук!

(Частина четверта – В Запорожжя!)

Іде Микола в Запорожжя,
(Щоб понабити туркам рожу)
Приходить, стукає в ворота,
Йому із хвіртки – «Хто Такий?»
- «Та я іду на Запорожжя
Ще не козак, але тривкий!
Хочу туркеню дати в рожу,
Щоб він не йшов із військами до нас
Та прославлявся, мов пегас.
Я можу турку дать відпір,
Якщо не зможем вкласти мир!»

Ось так наш богатир Микола
Вступив аж до козацьких лав,
Гайдуків він забув, нічого,
Полковником козацьким став!
Польський король, Ян був Собеський,
На бій козаків закликав,
Він обіцяв маєтки, честі,
І з ними в Відень поскакав!
Тоді було занадто жарко,
Але було не так там парко,
Як там – у Пеклі, у котлах,
Серед сот тисяч бідолаг!
В цьому бою Микола наш
Туркенів брав на абордаж!
Вони тоді всі так тікали,
Що п’яти їхні ледь блищали.
Але, що Ян Собеський обіцяв –
Ніщо не дав, ще й дулю показав!
Микола тоді так мовляв –
«Яна Собеського, тьху, прокляв!»

І ось Микола наш – герой
Зустрів в дорозі осій рой,
Від нього довго він тікав –
До Криму-острову вбіжав!
Там він заїхав в Акерман,
Де сильно склопотав у жбан –
Від турків, від татар,
Від султанських яничар.
Ось зайшов він у мечеть
Накинули на нього сєть.
І привели його в темницю –
В Тутанхамонськую гробницю.
А там Тутанхамон гуляв,
Двері в гробницю зламав,
І з Миколою тікав!
І прибігли у Єгипт,
І читали манускрипт,
І поїхали гулять –
Срібло-золото шукать!

І поїхали в Китай,
Може у Бахчисарай…
І тут вони згадали: і Єгипт,
І як вони читали манускрипт,
І почали сокровіще шукать,
Тобто, усю землю у Криму копать.
Утворився в Криму Перекоп от так
І півострів відтоді він був,
Микола – шахрай, а не просто простак,
Скарби собі всі собі загорнув!

Рима змінюється досить жваво на протязі всього віршу. Взагалі то у мене цих "Миколиних пригод" 13-ть частин....і ці пригоди все ще лишаються незавершеними:)
Тож насолоджуйтесь суто українським безладом, що трохи нагадує Котляревського.