Однієї сонячної ночі, коли трапляються дива, моє серце все ж таки вирветься з полону тіла. Напевно я це побачу тільки уві сні. Воно здійметься наді мною й розправить крила, стрепенувшись. Нарешті вилетить у відчинену кватирку й полетить дивним птахом під зоряним небом. Пролітаючи над дахами сплячих хатинок і багатоповерхівок, воно знайде вогник твого вікна й нарешті зупиниться. Ти ще не спиш і пакуєш валізи, бо завтра літак не полетить без тебе. Туди, за море. Серце постукає тобі у вікно, затріпотить крилами, прохаючи притулку. Однак ти не збагнеш, прийнявши його за птаха й підеш в іншу кімнати, похапцем вимкнувши світло…
Цієї ночі мені наснилось, що я літав над містом, що зорі були ближче, ніж зазвичай у віддзеркаленні річок. Наснилось, що ти посміхалась, але не відчинила мені…
На ранок серце повернулось і сіло на долоні. Сполоханими крилами обійняло руки й попросилося відпустити його туди, до тебе, хоч і за море.
Лети! …може повернешся, колись.