Риплять колеса у підводи.
Поволі коні тягнуть віз.
Он там я бачу вже городи,
Росте біля узлісся хмиз…

"Нарешті… Куме, прокидайтесь!
Доволі у вісні хропіти.
Що, не впізнали? Не лякайтесь.
Не треба було вчора пити".

Були ми на базарі в місті –
Великий ярмарок в районі.
Музики грали там троїсті.
Людей… Неначе в Вавилоні.

Качки продали, поросята,
Городину… Все, що було…
Та в нас із кумом звичка клята,
Відзначити, щоб аж гуло.

Грошей чимало вторгували.
"Розбагатіли" мов пани.
У пазуху щось заховали,
А решту, на пропій, в штани.

"Несіть-но нам хутчій горілки" –
Кричали з кумом в унісон.
Взяли соління дві тарілки,
Картоплю, сало, сальтисон…

Пили-гуляли аж до ночі.
Чіплявся кум мій до дівчат,
Що до пригод нічних охочі
І мають вдома байстрючат.

Музика, як угледів гроші,
Мов віртуоз на скрипці грав,
Такі слова казав хороші…
Батяром я ся почував

Вночі. Але, нажаль не вранці,
Коли прокинулись ми вдвох
В чагарнику, немов засранці,
Без грошей, шапок, без жінок…

І ось вже близько біля дому
Виходимо із кумом з коми.
І вкотре з ним, а що робити,
Ми поклянемось більш не пити…