ВІДЛІК ПОЧАВСЬ, ТИХО ПЛИНЕ ЧАС,
БАГАТО ТИХ ГОДИН, ЩО НЕ ЗМІНИЛИ ДУМКИ,
І МОВ СТАРІ СТОРІНКИ, ЗАКРИТІ В МОЇХ ОЧАХ,
МОВ ТЕ ЩО НЕ БУЛО, МОВ ТІ СТАРІ МАЛЮНКИ,

НА ЯКИХ СІРЕ ЗМІНИЛОСЬ, ЖОВТИМ І БІЛИМ,
А ПОТІМ БІЛЕ ЗМІНИТЬСЯ ВЕСНЯНИМ ДОЩЕМ,
ОСІННІ ЗЛИВИ НАС З ТОБОЮ КОЛИСЬ ПОЇЛИ,
ТУДИ СТАРІ СТЕЖКИ УЖЕ ЗАТОПТАНІ ВЩЕНТ,

ХВИЛИННА СТРІЛКА, ПО КОЛУ ЗНАЙДЕ ЗНОВ СВОЄ МІСЦЕ,
ТАК І Я В ПОШУКАХ ТЕБЕ ЗНОВ МІНЯЮ МІСТА,
ПОЖОВКЛІ СТОРІНКИ, ДАВНО НА НИХ НЕ ПИСАЛИ,
ЛИШ ПЛЯМИ ВІД ЧОРНИЛ, ЯК ЗАЛИШКИ ДОБРА,

І НЕ БУЛО МОЖЛИВОСТІ ДО СОНЦЯ ДОТЯГНУТИСЬ,
ДОТЯГНУ, ПОГАШУ, ДІСТАНУ З ПАЧКИ НАСТУПНУ,
НАПИШУ НА НІЙ СЛОВО І ВИДИХНУ У КВАТИРКУ,
НІБИ ПЕСЕВДОЛИСТ, ПСЕВДОПОШТИ, ПСЕВДОПОМИЛКА

ТАМ У НАХАБНІЙ БЛАКИТІ, ЗОНИ ТУРБУЛЕНТНОСТІ,
ЛИШЕ ПАРУ ХВИЛИН І НАС МОГЛО І НЕ БУТИ,
СКІЛЬКИ БУЛО ВСЬОГО, ТА МИ ЗМОГЛИ ПЕРЕЖИТИ,
ХОЧ КІЛЬКА ПІЛОТІВ СКОРИСТАЛИСЬ ПАРАШУТОМ,

ЇМ ВІТЕР В ОБЛИЧЧА, А Я ПОДИВЛЮСЬ ЯК ЛЕТЯТЬ,
ТИ МОЖЕШ ІЗ НИМИ Я ТРИМАТИ ТЕБЕ НЕ ВСИЛАХ,
ЗА НАМИ ВИБІР ЯК ЗЛАМАТИ СВОЄ ЖИТТЯ,
ЗАЛИШИТИСЯ В НЕБІ, ЧИ ПОЖЕРТВУВАТИ КРИЛАМИ,

ВСІ НАШІ ЗУСИЛЛЯ, ЯК КРАПЛЯ В ОКЕАНІ,
ТА ЩО ТАКЕ ОКЕАН ЯК НЕ СУМІСНІСТЬ КРАПЕЛЬ,
ВТРАЧЕНИЙ ГОРИЗОНТ, ПЕНЗЛЕМ ВИВЕДУ НА СТЕЛІ,
НЕХАЙ ВІН БУДЕ ЗГОРИ, ВСЕ ОДНО НЕМА, ЩО ВТРАЧАТИ,

СТАЄ ДЕДАЛІ ВАЖЧЕ, ДИВИТИСЯ В СТЕЛЮ, ЩО НОЧІ,
НЕЗІМКНЕНІ ОЧІ, ПІД ПОВЕРХАМИ ЗНОВУ САМОТНІ,
РАНІШЕ БУЛО ЛЕГКО, НАСПРАВДІ ДУЖЕ ЛЕГКО,
ТА ЗАРАЗ ЗРОЗУМІЛО, ЩО ТЕ РАНІШЕ ДАЛЕКО,

НІЗВІДКИ З ЛЮБОВЬЮ, ЛИШ ПОМАХИ РУКИ,
ЗАВЖДИ ПАМ’ЯТАТИМУ НАШІ ЗНЕСЕНІ ДАХИ,
КРІЗЬ КІЛОМЕТРИ І СТІНИ, КРІЗЬ ТУМАНИ І ДИМ,
З ДИРИГЕНТАМИ НЕБА ЗАЛИШАЛИСЬ НА «ТИ»

ВІДПУСТИ, ВІДПУСТИ І ЗВІЛЬНИСЯ САМА,
ВСЕ ОДНО ТВОЇ РУКИ НЕСТЕРПНО ХОЛОДНІ,
ВЖЕ НЕ ДАЮТЬ ТОГО ЖИВОГО ТЕПЛА.
ЯК У МИНУЛОМУ, ЩО МИ ЗВАЛИ СЬОГОДНІ,

КОЖЕН НОВИЙ ПОДИХ ТЕПЕР ДАЄТЬСЯ ВСЕ ВАЖЧЕ,
ПОБІЛІЛО ПОВІТРЯ ПЕРЕТВОРЕНЕ В ДИМ,
ПЕРЕРИВЧАТИЙ ПУЛЬС ПЕРЕВІРЯЮ ЧАСТІШЕ
НАСПРАВДІ ДУЖЕ ЛЕГКО КОЛИ ТИ ПРОСТО ОДИН,