Мені не спалось, ця стара цегляна споруда вміла як ніщо забирати сон...Трохи дістало…трохи дістало якщо чесно…Ніч підкрадається непомітно, а разом з нею приходило дике відчуття невгамованого бажання і невтамованої спраги, бажання заснути і не прокидатись до поки не зійде сніг…За вікном зима лягла потужно і міцно, притиснувши тепло до землі важкою білою ковдрою, що часом здавалась великим шаром силікатної цегли яка тільки і чекала поки на ній напишуть наші імена і по парі дат через тире…світ спав, і снилось йому здається таке, що старина Фрейд був би в захваті. Уявляю як ми йому набридли за тисячі років, що зими бачити нас в снах, а влітку в ейфорійному пориві пристрасті бачити нас в своїх галюцинаціях, він мабуть хоче прогнати зі своєї свідомості купами психотропних препаратів, а в періоди загострення електрошоком, але діагноз поки що не втішний…
Такі думки часто лізли в мою голову і їх дуже важко було витурити із моєї хмільної свідомості, коли не спиться і всі буденні речі залишаються або покинутими вчора або відкладеними на завтра, несвідомо починаєш думати про сім печатей які тримають від нас все назване непотрібними думками…думками, що ніколи не вирішать ніяких проблем, тих які прийдуть коли зійде сонце…Навіщо тоді вони? Це питання я щоночі пишу на цигарці, десь о третій ночі і разом з димом відправляю у відчинену кухонну кватирку…завідома непрочитаний лист… псевдопошта… псевдосвіт… псевдоадресати… За роки самотності починаєш відчувати себе олов’яним солдатиком, що малі забули у мурашнику, навколо тебе цілий світ все метушиться, все змінюються, хтось біжить, хтось втікає…і все повз, тебе помічають, комусь подобаєшся, в когось викликаєш невдоволення, і зчасом звикаєш до такого життя знаходиш в ньому свої плюси, але все ж ти забутий і тих хто тебе тут залишив не дуже переймає становище забутої іграшки, адже є нові, цікавіші, захопливіші і найголовніше їх не треба шукати вони поряд і самі знайдуть тих кому може знадобитись їх компанія…і найжахливіше в тому, що ти бажаєш їм лиш добра…тим хто завдав тобі стільки болю…це трохи збиває з ритму систему, ту в якій на зло відповідають злом, і ту в якій ненавидять просто через те що так легше, це схоже на шестерню в механізмі в якої вибито один зуб машина працює, але з кожним новим обертом відчувається збій в роботі, і чим більше в ній вибитих зубів тим ближче той час коли гладкі, беззубі циліндри почнуть обертатися в незалежності одна від іншої і вчинки людей не будуть напряму залежати один від одного…падіння системи…