*     *    *

Обух смерті
                  чекає розлючених псів.
Вітер ніжить віки
                          за парканом крутизни.
Я подався край світу
                                й на обрій присів,
Щоб сильніше відчути
                                  ментальність Вітчизни. 

Помаранчевий потяг
                              мене обплітає вузлом.
Запліднили надії
                          оці божевільні майдани.
Чи проснутись,
                       чи спати в обіймах із випитим злом,
Чи дивитись,
                    куди ти націлив минуле, Богдане.

Причіпляйте вагони,
                               вже доля у всесвіт сурмить.
Нас давно поєднали
 
                                спадкової туги відтинки.
І якщо від’єднати
                            від потягу часу
                                                       хоч мить,
То не дійде він вчасно
                                   до неба зупинки.