* * *
Ти відпускала мене за зірками,
Бо понад хмарами серце твоє.
Пересторогою кинутий камінь
Цяткою пам’яті в небі стає.
Вилити, вилитись із баговиння
За мерехтливими зливами сну.
Вже поміж нами надій благостиня
Тче невловиму очей сивизну.
О віднайди!
Віднайдись!
Повторися!
Осінь без верб умирає в степах.
І у натомлених стінами висях
Пересторогою віється птах.

