Він застав мене зненацька, без попереджень і підготовки. Накинувся, як звір на здобич. Не було сил пручатись, я скорилась його силі, величній та грізній. Він, не соромлячись, показував свою перевагу наді мною - маленькою, безсилою істотою, що не може боротися за себе. Я відчула його жагу боротьби, але не могла бути суперником, а лише покірним рабом, якого хилить додолу батіг його господаря.
Мій покровителю, ти бив мене в обличчя, штовхав у плечі, і від твоєї сили по моїх щоках текли ріки гарячих сліз.
Мій вітре, ти єдиний схилив мене, як молоде гнучке деревце; підкорив собі, як загін без командира.
Я стою навколішки, безсила і покірна, а мій фемінізм спить, заколисаний твоєю чарівною музикою. Ти ніжно розвіваєш моє волосся і наче цілуєш у щоку, надаючи сил і бажання жити та боротись у цьому світі.
Підводжусь на ноги, випрямляю спину і піднімаю очі до неба. Бій закінчено, ми знову рівні.
Тепер я твоя, але не рабиня, а королева!