Я завжди обкрадав себе, надміру багато розповідаючи про інших. Настав нарешті час поговорити із собою про себе. Настав час поговорити про людське, занадто людське.

Отже, хто насправді Я? Перехрестя доріг чи останки згаслих подорожніх? Чумацький шлях ще приховує від мене таємниці, огортаючи своєю величчю тисячі непомітних людському оку зірок. Сяйво місяця ще грає на небозводі тисячами сумних іскор. Вогонь багаття пожирає все, крім хмизу, завдяки якому його розпалили. Він добирається до світла і злякано відсахується, боючися неминучої поразки. Важко бути людиною, адже її призначення – підтримувати постійний вогонь багаття. Важко дивитися в очі тому, хто все нищить – у зіницях відбиваються результати його старань. І майже нестерпно все це називати словом Доля!

Руки торкаються чола і повертаються на місце. Його ще не вкрили зморшки своїми чорними крилами, на ньому ще не снували важкі нав’язливі думки. Тільки відбитки солодкуватих мрій, котрі живили серце своєю нездійсненністю. Тільки вони мали доступ до цього високого чола.

Ніч чарує своїм спокоєм. Мільярди зірок, галактик та світів шепочуть тобі колискову. А ти – нескінченна частка безкінечності – не маєш права спати. Якщо згасне ватра, ти провалиш свою місію і унеможливиш її подальше існування. Тоді полум’я поселиться в тобі, а його вогненні розжарені язики лоскотатимуть твоє серце, прагнучи дістатися середини і поглинути твої скрижалі існування. Не спи, якщо бажаєш бути сторожем Вічного Вогню – людиною, що стоїть на перехресті всіх доріг і через це не може обрати жодної. Але якщо ставиш собі за мету не дати ватрі загаснути, то обов’язково цієї мети не досягнеш. Для того, щоб вогонь горів вічно, потрібно самому стати частиною вогню, а значить – частиною вічності. Тоді ти звільнишся і зможеш нарешті обрати свій власний шлях. І не варто боятися: навіть найбільші сутінки розступаються перед Володарем Вогню. Треба перемогти самого себе і не слухати із найглибших закапелок своєї душі темряву, яка щомиті шепоче одне і те ж “ти не зможеш”. Ти вищий цього і ще ти не віриш заклинанням. На тебе це точно не подіє.

Вічність і зоряне небо прагнуть поселитися у твоїх очах. Лише розплющ їх ширше, якщо хочеш, встав собі сірники – і це станеться. І найбільший океан не зможе відбити навіть сотої частини побаченого тобою. Але якщо ти послухаєш темряву і не повіриш у себе, то до кінця свого віку стерегтимеш те багаття, тоді як той, хто сам став частиною вогню, житиме повноцінним життям. Це правда, правда, від якої нікуди не дітись. Ти її або сприймаєш, або не сприймаєш – третього не дано. Тобі вирішувати ким ти станеш: сторожем вогню, чи його володарем.

Людське, усе занадто людське до такої міри, що зрештою відбувається занепад людського. І там, де ще не так давно правило полум’я багаття, тепер пустка, пустка, яку історія навіть не побачить. Ще надто багато хранителів вогню залишаються оберігати ватру. Ще надто багато людського керує нами. Тому людське стає надміру людським.

А що робить людська внутрішня сутність, як не порпається у пишних шатах людського?! Заплутавшись у питаннях і відповідях, навісніє від безвиході.

Ще все людське, занадто людське!