А на дворі осінь! На щастя чи на жаль…Як про мене ,так на щастя! Повними грудьми вдихаю її аромат. Осінь-це кінець чогось старого, але початок нового і грандіозного. З останнім теплим літнім днем вона тихо зайшла у світ і в душу. Ще гріло тепле осіннє сонечко, проте все частіше на небі почали скупчуватись хмари, і рясні сльози літа хлюпали по деревам і бруківці. Осінь…А чи знали ви ,що осінь чарівниця? Вона бере свій чарівний пензлик і пістряву палітру і з-під її руки народжуються справжні шедеври. Неповторні шедеври! Осінь ще й вигадниця, кожний раз вигадує щось нове, незвичне, проте її пейзажі продовжують милувати око. Чи гуляли ви коли-небудь по осінньому парку? І не кажіть «ні»,все одно не повірю! А якщо так, то ви багато втратили! Що може бути чарівніше від осіннього парку? Коли вже не спекотно, проте палкі літні спогади і грайливі осінні промінчики зігрівають душу. На сірій бруківці з’являється  килим, майже як у королів, проте золотий. І ти ,як справжній володар, легко крокуєш по ньому. Боячись забруднити, зруйнувати цю красу, робиш несміливі кроки у казку. Тебе гостинно вітає тихий шепіт дерев і легкий шурхіт облетілого листя. Озираєшся навкруги і не бачиш ні кінця ні краю цій дивовижі. Дерева красуються яскравими барвами і дивляться на себе у ,ще не заснувши, проте трохи задрімавше ,озеро. Схили навколо нього повністю вкриті золотими монетами, якими дерева розплатились з сонечком за свою красу. А воно рахує їх, рахує, грається і ніяк не натішиться з їх чарівного золотого блиску. Я підбігаю і починаю радіти разом з сонечком. Воно грається з моїм волоссям і яскраво вилискує. І вже не зрозуміло де золото, а де осіння фарба. Я примружую очі ,затамовую подих і ловлю цю золоту мить щастя, може так вона пробуде зі мною трохи довше…