{Присвячується тій гарній дівчині, на прохання якої, власне, й було написане}

Моє руденьке левеня,
це диво, що є ти у світі.
Чи душі в нас переповиті,
одна за іншу, навмання?

Моє руденьке левеня —
це почуття несамовиті,
це спалах радості щомиті,
ти відчуваєш все, як я.

Моє руденьке левеня,
як добре ти мене цінуєш!
Це заборонене знання
мені як взимку сніг даруєш,

так, наче то — не скарб, а грім,
повітря, сповнене озону.
І всі страхи та забобони
враз відлітають, наче дим.

Моє руденьке левеня,
яким це дивом ми зустрілись?
Для нас це мимовільна милість
без звернення чи подання.

Хіба ж такі — непересічні —
не мали ми знайти момент,—
бодай у квітні, а не в січні
зробити власним

Happy end…

Вночі, між другою та четвертою годиною, 22 березня 2009 р., м. Боярка.

Отредактировано aleC (2009-10-03 19:59:08)