Де твої папіроси набиті травою?
Де твої мрії розкреслені?
Повільно згасаєш пятикутною зіркою
на старих інститутських кресленнях.

Зниклі о́брази, нові обра́зи -
час проходить тихо, невпинно,
хотілось багато, хотілось одразу
та зараз ти стомлена і невинно

(весна, автобус) виходиш на другій
тримаючись міцно, до останнього
за поручень, і відчуваєш потуги
своєї депресії нової, ранньої.

Твої ліки - легені повні, розплесканих
слів і голосу - слабка проти неї зброя.
І де тепер твої мрії розкреслені?
І де твої папіроси набиті травою?