Вертавсь козак із Січі
До рідної хати
Коник шлях свій пам`ятає
Не треба й питати
Чорні вуса – гадюками
Та  й по вишиванці
Серга золотом палає
Як сонечко вранці
Нові чоботи червоні
Ще й  жупан  - як небо
А від’їжджав – то горілки
Не пив так як треба
І шаблюка – хоч  голися
Ще й крива – турецька
Два пістолі – як соколи
Справа  молодецька
Їхав собі, палив люльку
Щось під ніс  мугикав
Якусь пісню невеселу
Не треба й музики
Коли бачить – село стоїть
Ось  - панський маєток
Тягнуть хлопця за налигач
Пану « до отвєта »
« Що ти парубче накоїв?»-
Козак той питає
«Чи до рук твоїх пристало
Те, що пан твій має,
Чи зробив якусь ти шкоду
Пановій скотині?»
Ні , припав я бач до серця
Кріпосній дівчині
Та пан вельми  розлютився
Бо красу дівочу
Й сам помітив, в покоївки
Дівку взяти хоче
« Он що?» стиха козак мовив,
Насупивши брови
Та так сказав, що й притихли
Птахи у діброві
Відпустили хлопцю руки
Того пана джури,
Та й побігли до маєтку
Щоб зберегти шкури
«Бери свою дівчиноньку,
Та йдіть – світ широкий,
Разом щастя десь шукати
А пан вам дасть згоди!»
Про що з паном вів розмову
Козак – світ не знає
Після того, як поїхав –
Маєток палає
Згорів славний той маєток
Та й разом із паном
Запав в душу козарлюга
Блакитним жупаном…