Душа стомилася від слова "не люблю".
Душа під небом опустила крила.
Вона надіялась і вірила:"Стерплю...!"
Хоча в ту мить хотіла тільки дива...

Душа віддала все, що лиш могла.
Усе тепло, усю любов і ласку.
Реальність інша і жорстокіша була,
Розбивши на шматки чарівну казку.

І темнота...Безодня смутку...Погляд...
Пекучий щем. І спогадів вуаль.
І вже нема когось такого поряд,
хто вчора був. Самотність...і...печаль...

...Я душу цю зустріла випадково.
Хоча, можливо, доля так звела...
Тепер у неї буде все чудово.
Безмежність їй віддам свого тепла...

Гарячим подихом зігрію її руки.
Гарячим поглядом розвію тихий біль.
І захищу від смутку і розлуки...
І прошепчу: "Коханий...,милий мій..."