Коли сидиш над прірвою в диму
Ледь стримуючи напади нудоти,
Вдивляючись у опівнічну млу,
Де біснуваті друзі-ідіоти
Шаманські пляски згадують твої,
Стає на мить примарно зрозумілим
Що зірки на морськім глибокім дні
Зірвалися з хиткого небосхилу
Аж зовсім не даремно, й залюбки
Прохаючи тебе замружить очі
І відпустивши серпню всі гріхи,
Заледве впасти в простір злої ночі!
Підтримати веселий зорепад
Сміливим прикладом, миттєво загубивши
Останні мізки на посталих в ряд
Зубатих скелях у солоній тиші!...
...Не ворушись... Летить іще одна -
Вона тебе підслухала напевне
І зістрибнула з свого анти-дна -
Лови її руками й пести ревно!
Аж раптом знову хочеться хильнуть,
Піти до друзів, щоб із ними пихнуть
І зірку показати їм свою -
Загадане - здійсниться! Світ затихне...
Отредактировано Плагиат (2009-08-21 14:48:48)