Ми сЛУхали Земфіру посеред сцени,
Читали мутні вірші на своєму папері,
І кожен з нас боявся, що відкриються двері
І хтось порушить спокій...
Як завжди дивні мрії про практичність таланту,
Про "Зефір" і колір стелі вологого асфальту,
І кого чия ненависть справді не варта...
Облишмо цю розмову допоки!..

Червоне світло штор на однакові кофти,
І вікна, що тотожні вікнам в "Майкрософті",
І фрази, що закінчуються "Да пішов ти!"
Екрану телефона...
Аж раптом африканська постать вийшла із тіні,
Звела на нівець прожиті години,
Скаламутила собою спокій у тілі,
І повз "Сучасник" знову додому...

(19.02.09)