Вона майже засунула свою голову в каструлю з окропом. «Нічого!»розчаровано проговорила жінка. «Не відчуваю! Цей нестерпний нежить!»
А навкруг, тим часом, вирував справжній рій тільки не бджіл, а людей. На великій кухні-студії кипіла робота. Усі печі горіли, усі мийки мили, холодильники морозили, сковорідки смажили, а люди змішували, збовтували, куштували, додавали різноманітні приправи і при цьому встигали одним оком спостерігати за столом сусіда і думати: «Що це він там додає?  Які секретні інгредієнти приховує?»
Мелінда Вартовські була однією із багатьох запрошених на  конкурс кухарів. Це вперше вона була у компанії знаменитостей. Її оточували найвидатніші кухарі Франції, які закінчили престижні кулінарні школи і мали неабиякий досвід роботи у найфешенебельніших ресторанах. Ви, можливо, здивуєтесь, але Мелінда не мала ні першого, ні другого, ні останнього. Вона ніколи не вчилась кухарській справі, а куштували її кулінарні шедеври лише рідні і друзі. Як же проста жінка потрапила на такий  престижний конкурс кулінарного мистецтва? Адже всі ці кухарі не просто прийшли покрасуватись перед об’єктивам телекамер. На кону 500 тис. євро і звання найкращого кулінара Франції. За ці гроші можна було б відкрити власне кафе, чи ресторан, подорожувати по світу, чи взагалі жити в своє задоволення довгий час. Втім у кожного були свої мотиви, бажання, мрії, які навіть важко уявити і охопити. А історія появи Мелінди на  конкурсі досить проста та не досить звичайна.
Ще з самого дитинства вона обожнювала стояти біля мами та дивитись, як вона змішувала фарби на палітрі. Червоні, зелені, жовті, багряні феєрверки розбризкувались і створювали неймовірний  кольоровий ансамбль на білому тлі. Проте художницею вона так і не стала. Мелінді погано вдавалось малювати чіткі лінії та об’ємні малюнки. І потім, потрібно було шукати роботу, яка б приносила кошти. Тому вона вивчилась і пішла працювати у дитячий садочок. Гроші звичайно були  не великі, але  стабільні. І Мелінді дуже подобалось працювати з дітьми .
Якось прогулюючись вулицями Мон-Мартра, вона зупинилась навпроти однієї картини. То був звичайний осінній пейзаж. Та її вразило різноманіття фарб на полотні. Вона нарахувала 5 відтінків жовтого, 6 червоного та 12- зеленого кольорів. Як прекрасно вони поєднувались і продовжували один одного. Це настільки її захопило, що жінка, наче, завмерла на мить як сама картина. Це не міг не помітити художник, який сидів неподалік. Він ніколи не бачив такого захоплення в очах жодного із споглядачів його робіт. Так Мелінда зустріла свого майбутнього чоловіка – Марика. Тож, він був художником. Вдень він продавав свої картини, а вночі творив нові. Звичайно, Мелінда завжди в цей час була поруч з ним. Їй здавалось, що найщасливіші хвилини її дитинства, які вона проводила у майстерні матері повернулись. Їй подобалось, як він малював, хоч сам Марик не був про себе високої думки. Називав себе копіювальником оточуючого світу і кожну ніч намагався створити шедевр.
Перші роки подружнього життя були схожі на медовий місяць. У них були чудові відносини і, незважаючи на це, багато хто говорив, що вони  не пара. Мелінда мала звичайну не показну зовнішність. Вона ніколи не вирізнялась особливою амбітністю чи жагою до життя. Вона скоріше була спостерігачем. Жінка любила дивитись, як ростуть і розвиваються діти в її групі, любила оцінювати почуття людей за поглядами, а не за словами. Сидячи у трамваї вона багато раз спостерігала різні життєві історії. Ось парочка молодих людей. Чутно, як вони сваряться, але по погляду видно, що люблять. А ось мати з двома хлопчиками. Вони про щось голосно і жваво говорять між собою. А мати з ніжністю в очах відповідає на усі безглузді і ще такі дитячі питання сина. А ось старе подружжя. Вони тримаються за руки і  насолоджуються кожним поглядом, кожним рухом, кожним подихом  наче востаннє. Мелінда завжди мріяла про таку любов і коли  побачила Марика, то закохалась із першого погляду. Марик був людиною амбітною, цілеспрямованою, енергійною. Він постійно відвідував виставки, намагаючись просунути і продати свої картини. Марик був справжнім красенем, багато жінок мріяли про нього. Проте найбільша річ, яка його цікавила було мистецтво. Отримавши перемогу над жінками він тепер мріяв досягти висот у справі, яку палко кохав. Зустрівши в той вечір Мелінду, він зрозумів, що вірнішої і так само палко кохаючої мистецтво і його роботи жінки йому не знайти.
Вони побрались у церкві св. Павла і з тих пір були нерозлучними. Звичайно, різне бувало у їх сімї. У Марика траплялись зриви, депресії, які супроводжують творчих людей. Він декілька днів  міг не виходити з кабінету в ті хвилини Мелінда відчувала себе одиноко і гірко. Але з часом усе проходило, прощалось, забувалось бо вони надто кохали один одного. Незабаром Мелінда народила сина П’єра. У Марика з’явились нові сили і натхнення для творчості.
Та, на жаль, усе хороше колись змінюється на погане. Марик захворів. Не можна було нічим пояснити його хворобу. Вона просто прийшла, як непрохана гостя і залишилась на довго. У нього знайшли рак на ранній стадії, який ще можна було вилікувати тільки потрібні були гроші. Вони продали усе, що було можливо, але навіть із зарплатою Мелінди цього було замало. І ось одного разу, коли Мелінда поверталась додому з лікарні, вона побачила об’яву про конкурс кухарів і приз у 500 тис євро. «Мені як ніколи зараз потрібні ці гроші.»розчаровано подумала жінка «А їх виграє хтось інший і можливо витратить на якісь свої забаганки. » Побачила і одразу забула до того моменту, поки до неї не зателефонували із телебачення. Дзвонила її подруга. Виявилось, що вони набирали людей для масовки у конкурсі, платили за це якісь гроші. «Я згадала, яка в тебе ситуація і подумала, може ти захочеш трохи заробити?»
Мелінда була зовсім не в настрої знаходитись серед безлічі людей, але сьогодні був вихідний, син  у бабусі, а у Марика хіміотерапія. Тим більше, що лишні гроші не завадять.
На студії було дуже гарно. Усюди прожектора  давали стільки світла, за яким не можливо було приховати навіть нерадісні думки. А потім все так швидко сталось, що Мелінда навіть не помітила, як пройшла у відбірний тур. Це було незрозуміло і дуже дивно. Не те, щоб вона готувала зовсім вже несмачно. Але чомусь її по-домашньому приготована їжа сподобалась суддям. Можливо вони залишили її для контрасту з іншими учасниками, а може їй дійсно допомагав хтось дуже могутній і такий само милосердний. Отож у відбірковому турі у неї уже був власний стіл, продукти, посуд і жінка майже автоматично почала готувати. Спочатку вона думала про Марика. Щоб затриматись тут як найдовше і отримати більше грошей. Але потім, потім вона поступово почала все більше заглиблюватись у процес. Після кількох місяців сліз і нервової лихоманки у пошуках грошей вона вперше розслабилась і насолоджувалась миттю не думаючи про погане. Вона намагалась готувати за рецептом, але сприймаючи усе різнобарв’я продуктів їй захотілось додавати і додавати щось своє…Жінка торкнулась до найдосконаліших фарб – фарб самої природи. Тепер кожен колір мав для неї ще й смак: чорни – пряний, жовтий – кислий, червоний – гострий і безліч, безліч відтінків смаків і кольорів.
Після декількох важких днів проведених на кухні вона йшла, наче на  крилах летіла, додому щаслива і стомлена. В ту ніч вона спала дуже міцно і їй снилось, як вони з чоловіком і сином пливуть на великій білій яхті по синьому океану веселі і усміхнені, наче ніколи не стикались з жодними труднощами. Наступного дня вона прийшла до Марика і вся її веселість миттєво вивітрилась. Він виглядав погано, був дуже блідим та все ж посміхнувся слабкою посмішкою, коли побачив кохану.
«Як ти себе почуваєш?»
«Вже краще». – була його постійна відповідь, та Мелінда знала, він говорив так тільки щоб вона не хвилювалась.
Та зараз ця відповідь вперше її порадувала. Вона розповіла коханому про конкурс, про суддів і учасників, про страви, які готувала і свій недавній сон. В її голосі і очах було стільки енергії та ентузіазму як в той самий перший раз, коли вони тільки зустрілись. Мелінда все говорила і говорила, а він тільки мовчки спостерігав за нею.
«Як було б добре все ж таки поплавати на тій яхті.» - промовив він у кінці натхненної промови дружини.
«На якій яхті!» - розсердилась Мелінда. «Я говорю тобі, що в нас є шанс отримати ці гроші і вилікувати тебе!»
«Так, так я розумію. Я радий за тебе, схоже ти нарешті знайшла справу, якій повністю можеш віддатись. Та все ж, якби я міг вибирати моїм останнім бажанням було б поплавати на білосніжній яхті і загубитись десь посеред океану. » 
«Не говори цього, не смій навіть думати про таке, чуєш!» - зціпивши зуби та стримуючи сльози прошепотіла вона.
Побачивши це Марик раптом грайливо, як міг, посміхнувся і промовив.
« Ти права, я дурень. Більше не буду, клянусь. Кохана, у мене буде прохання, принеси мені мої фарби, мені захотілось трохи помалювати. »
«Отже, останній конкурс. Учасники повинні створити свій власний рецепт. Цю страву не  повинен був до сьогодні ніхто готувати. Вона може містити незначні елементи інших страв, але переважно це повинні бути нові поєднання, не бачені до сьогодні. Тож змагання починається!»
Мелінду охопила паніка. Напередодні, коли жінка поверталась від Марика, то потрапила під страшну зливу.  А на ранок з’явились наслідки недавньої прогулянки під дощем у вигляді нежитю. Вона не могла дихати, постійно чхала, а найгірше – не відчувала запаху та смаку. Вона відчувала себе як сліпий кіт у коморі зі сметаною. Тож жінка стояла над каструлею і не могла навіть відчути чи досолила страву. Проте Мелінда не могла  просто здатись, тільки не сьогодні, коли її чоловік так сподівається на неї. Тож вона почала додавати усього потроху: біла цвітна капуста добре гармонує з зеленим горошком та білою картоплею, червоний помідор додасть яскравості разом із жовтогарячою морквою. Біло-жовте яйце якраз створене для цього супу і звичайно ж яскраво жовта курма, трохи зелені і солі. У неї вийшов суп в тонах осіннього лісу, як  картина її чоловіка, яка колись так вразила Мелінду. Все це вона приправила сиром пармезан і поклала на стіл дегустаторам.
«Це для тебе, Марику.» - подумала жінка.
Дегустатори довго і скрупульозно один за одним пробували усі десять страв. Деякі їм подобались, у деяких були занадто радикальні поєднання(наприклад яловичина з джемом), а деякі були просто добре замаскованими, але усім відомими стравам. І ось нарешті, прийшов час оголошувати переможця.
«Отже, в нашому конкурсі переміг кухар на ім’я…» 
Вона стояла на палубі і вітер куйовдив її каштанове волосся. Поруч неї були її чоловік і син. Вона не знала зараз нічого. Не знала, коли закінчиться їх подорож, чи довго вони ще будуть разом і як назвати новеньку білосніжну яхту на якій вони зараз пливуть. Зараз вона мріяла лише про одне – загубитись десь посеред синього океану з людьми, яких вона любила понад усе…

Отредактировано олена (2009-11-20 19:09:35)