Діалог
Провалюючись вглиб,
Омивши спокій тиші
(Холодним тілом риб),
Страх льодом лине вище...
Їх нитка разом збереже,
Пов'язуючи ступні...
...Під ножем...
Розлізуться присутні...
В напівгустій завмерлій рідині...
Платівка ляже на полицю...
Крізь скло в зачиненім вікні
Безпечний промінь у світлицю
Себе закине у петлі...
І осад фарб у склянці
Утворить стиглий панцир,
Що змиє стогін кислоти,
З якою світ німий на "Ти"...
І не належить більше ночі...
Розбита брама сховку злив...
Скло залишає мій порив...
Тонкою цівкою на гранях...
Отредактировано mort (2009-07-15 19:28:04)



