Мчить трійка втомлених коней...
Від спеки хилиться додолу...
В мутних очах засохлий клей,
Зліпивши вії, п'є їх воду...

Вуздечку слів натягнуть коням...
Стукіт копит давно затих...
Ковзнувши поглядом в долонях,
Де в снах сплітається язик,

Що крутить млин німих мелодій...

Небесних фарб закутий оксамит
Зірковим попелом на землю
Спускає тінь, що тут тремтить,
Стікаючи по схилу меблів...

Нехай вуздечка тисне і веде,
Від трійки відбираючи себе...
До обрію пустивши вітер,
В снах обійняти хмару з літер...

І пил, що мліє при дорозі...

Ми зупинити вир не в змозі,
Голосові відбитки в дозі
Повітря, що між пори лине...

Нема зупинки на хвилину,
Мчить трійка, полум'ям набита...

//06.09.08