...Я обіцяю,це останній вірш,присвячений тобі...Я давно вже не страждаю,але думки чомусь сплітаються в щось,що обов'язково так чи інакше торкнеться нашого спільного минулого...Сьогодні була остання розмова...Це-кінець. Із прірви вороття немає....
...Ще один,останній вірш,який ти ніколи не прочитаєш....

Коли тобою я перехворію...

Коли я страчу думами про мрії
Твоїх очей незвідану печаль,
Коли тобою я перехворію
Залишиться лиш невимовно тихий жаль...
Коли в твоїх відчуджених скорботах
Я протримаю подих твій до сну
І в невагомих, і в дурних турботах
Для тебе намалюю я весну...
Тоді здійнеться ночі тихий спокій,
Тоді ти зможеш все мені простить,
Тоді світи не будуть одинокі,
Тоді я зможу душу відпустить...
Коли в твоєму кришталю безмежжя
У тебе я повірю до кінця,
Тоді ти тихо...тихо й обережно
Нарешті іншу пустиш до вінця...
Коли ти стратиш погляди надії,
Коли себе не зможеш віднайти,
Коли пустими твої злети-дії,
Коли вже інші всі перетини світів...
Тоді для тебе я закрию двері
Я-мов примарність зітканості рим...
Не доторкнувшись до моєї стелі
Ти Всесвіт свій об мене вже розбив...
Коли я страчу думами про мрії
Твоїх очей незвідану печаль,
Коли тобою я перехворію
Залишиться лиш невимовно тихий жаль...