Напівсон

За вікном... На столі...
На руках у пітьмі...
Сміхом фальші затінені рани,
І стакан, що тримає тумани...

Ні, не сміх, та щось тихе лунає...
І не плач зіниці чіпає,
І не відчай в бокалі тривоги...
Що за тінь оминає пороги?

Що це вглиб асфальту пірнає?
І водою каміння стікає...
Підземні соки вирують у парку,
По стежинам звиваючись жарко...

І вперед під асфальтом летіти,
Та хіба туман може вити?
До безодні алея веде...
А там небо твоє... Голубе...

Напівмісяць і сонценапів...
Посміхається сотня катів,
Що в траві звивається сліпо...
Мертвим грибом виросло літо...

На коріннях, заглиблених в землю...
Не чіпати його - це даремно...
Обійти, пірнути... Немає...
Але гриб цей тілом стікає...

І так просить омити його...

//27.07.08