Ти кажеш, що одружена з дощем
І за коханця маєш вітер...
Так чого хочеш ти іще,
Щоб щастям знов оволодіти?

Ти не бажаєш тепла сонця,
Тобі не видно всіх зірок,
І візерунки на віконцях, -
Вони нулі твоїх думок.

Кульгава пам*ять, мара сну
І суто егоїзму лицар,
Хитка надія на весну, -
Ось чим душа твоя іскриться.

Тобі бракує супокою,
Вечірніх пестощів ідей,
І як завжди, на підвіконні
Картаєш сірість всіх людей.

Уява на рожевих стінах
Малює привидів, а ти
Все пишеш буквами картини
Про абстраговані світи.

(10.02.09)