Здається, що мій світ - ілюзія,
Іграшка в руках безумців,
Або моїх шалених однодумців,
Які досліджують - чи зможу я?
І стоячи біля блакитних моніторів,
Рахують одиниці і нулі системи,
Читають факс моєї любої ділеми,
Вирішують - відправити мені яких акторів?
Так, ілюзія - всі люди, що навколо:
Безробітний, інтелектуал і києвлянин, -
Усі, хто були в серці й щось із нього взяли,
Усі вони актори, підставлені раптово.
Ілюзія - моя любов до слова і до року,
Ілюзія - цікава пристрасть до знайомої студентки,
Ілюзія - повага до лялькаря маріонетки...
Якщо це все ілюзія, випробувань де строки?
Якщо я щур чиїхсь експериментів,
Тоді навіщо можу відчувати серцем?
Тоді навіщо можу зрозуміти все це?
Ілюзія життя або певних моментів?
За мною стежать вічно або коли захочуть?
Я живу сама або виконую сценарій?
І де межа між актами реалій?
Коли "Game Over" вони мені наврочуть?
По різні боки ілюзії екрану
Є в чомусь логіка і божевільний геній
Натисне кнопку "Stop" й перезапустить гени,
Змінивши персонажа на копію більш вдаЛУ.
Мабуть, в системі збій, якщо я здогадалась,
Можливо, божевільна, та чи ви впевнені уперто,
Що нами не керують зверху?
Будуєм долю самостійно, так? А я із сумнівом зосталась...
(25.01.09)
